Галушками закусили...

Наша газета широко анонсувала Свято полтавської галушки, що відбулося минулої суботи в обласному центрі. Тож переповідати його харчові й розважальні «інгредієнти» в деталях немає потреби. Скажемо тільки, що найрізноманітніших галушок, як і охочих їх поїсти, на ньому було справді багато. Загалом на виготовлення частувань пішло 20 тонн борошна, 5 тонн м’яса, 300 кілограмів цибулі, 1,5 тисячі яєць та два пуди солі.

Окрім смакування «заглавною» стравою, одна невеличка порція якої коштувала від десяти гривень, тут можна було ще й навчитися готувати справжні полтавські галушки. Одразу кілька майстер–класів на свіжому повітрі влаштували місцеві навчальні заклади, які готують майстрів кулінарного мистецтва.

Прикро тільки, що всі ці кулінарно–мистецькі розваги були б доречнішими в іншому місці й в інший час. Бо ж уже не вперше доводиться констатувати: «розкручування» полтавською міською владою «галушкового» бренду, яке, здавалося б, треба тільки вітати, насправді стає наругою над українськими традиціями, цінностями й навіть здоровим глуздом. Не лише тому, що, скажімо, цього разу згадане «свято шлунка» влаштували у... православний Петрів піст. Вирувало воно на святій для кожного українця Івановій горі та прилеглому до неї Соборному майдані, де розташовані меморіальна садиба зачинателя нової української літератури й нашої сучасної мови Івана Котляревського та пов’язані з ним відбудований Свято–Успенський собор зі збереженою дзвіницею (ці історичні пам’ятки свого часу малював сам Тарас Шевченко).

Причому сьогодні архітектурною домінантою тієї місцини є саме діючий собор, поруч із яким у давнину ховали найвідоміших полтавців. І саме біля нього попередня міська влада збудувала пам’ятник тій же таки галушці, а нинішня влаштовує все гучніші питейно–гастрономічні гуляння. Тож і минулої суботи храм та дзвіниця були оточені численними ятками та шатрами для імпровізованих застіль, у яких їли галушки, сало, шашлики, пили пиво й міцніші напої... Причому тоді, коли у приміщенні дзвіниці почалося суботнє всенічне богослужіння, загальноміське віншування галушки було в розпалі й знову глушило молитви потужними децибелами невибагливої «попси», що линула зі сцени, встановленої за кілька десятків метрів од собору. Чи дозволили б влаштувати подібне свято, скажімо, російських пельменів біля собору Христа Спасителя у Москві?

Власне, неможливо уявити таких «гоцалок» навіть поблизу Києво–Печерської лаври, яка належить УПЦ Московського патріархату. Тут же, на території однієї з найбільших українських святинь, під стінами головного для всієї області собору Київського патріархату, знаним українофобам із полтавської мерії дозволено все... Хоча після минулорічної публікації в «УМ» вони цього разу відмовилися бодай від привселюдної пиятики на садибі Івана Котляревського (принаймні на «спецобслуговування» начальства й міських депутатів її вже не зачиняли). Однак перенести Свято галушки, скажімо, у парк Перемоги, де зазвичай відбуваються подібні питейно–розважальні заходи, звісно ж, не здогадалися.

До речі, головний банер Свята полтавської галушки висів якраз на тому місці, де вже майже рік мав стояти пам’ятник видатному гетьманові України Івану Мазепі. Саме той, на спорудження якого жертвували свої кошти тисячі українців і який «припадає пилом» на одному з київських складів. Однак минулого року робітників, які приїхали на Соборний майдан Полтави готувати майданчик для згаданого пам’ятника, брутально виштовхали звідти депутати–БЮТівці й чиновники мерії. Тож їм справді було що святкувати. Не деінде — саме тут...