Перший номер «Радара», який з’явився як наслідок міжнародної співпраці стипендіальної програми «Вілла Деціуша», вийшов ще в березні цього року. Проте про його існування в Україні знала хіба що втаємничена літературна тусовка: оскільки видання поширюється безкоштовно, то його могли почитати ті, хто вчащає до Польського інституту чи книгарні «Фоліо». Фінансові перипетії, за словами українських співробітників міжнародного видання, стали причиною того, що «Радар» офіційно презентували цими днями. «Періодичність видання залежатиме від наявності фінансування, — наголошує український редактор Остап Сливинський, — проте наступний номер з’явиться вже впродовж місяця. Перше ж видання може порадувати вас такими авторами, як Павло Коробчук, Богдана Матіяш, Тімо Бергер, Катерина Хінкулова, Юлюш Страхота, Сергій Жадан та інші».
«Радар» — це проект трьох країн: Німеччини, Польщі та України, він прив’язаний до стипендійної ініціативи, котра вже кілька років функціонує в товаристві «Вілла Деціуша» в Кракові. Несподівано виявилося, що літератури всіх трьох народів створюють цілісну картину дійсності, кожен творить зі своєї перспективи, своєю мовою, але дуже подібні речі», — розповів про ідею створення часопису польський критик, драматург і член польської редколегії Іґор Стокфішевський. Незважаючи на те, що «Радар» існує в трьох країнах, його «штаб–квартира» залишається в Кракові. За німецькомовний варіант відповідають письменниця і кінематографіст Біргіт Бауер, перекладач Андреас Волк, письменниця Ребекка Марія Залентін та поет і критик Норберт Ланге. За польський — координатори товариства «Вілла Деціуша» Рената Середницька і Малґожата Ружанська–Бранєцька, критик і прозаїк Роберт Осташевський та драматург Іґор Стокфішевський. До української редакції увійшли такі письменники, як Юрко Іздрик, Остап Сливинський та Наталка Сняданко. До слова, тримовність часопису створює унікальну можливість прослідкувати перекладацькі трансформації та метаморфози, а заразом і мову підтягнути.
Окрім друкованого варіанта, існує ще й веб–версія «Радара»: на відміну від часопису, вона має стрічку новин, літературних рецензій та розділ відео, аудіо, фото й графіки.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
