Музичний шарм Петра Наліча

Перед концертом Петра Наліча і Ко у Києві я мимовільно провела опитування на предмет відомості цього виконавця. Разів чотири з десяти мені довелося уточнювати, що Петро Наліч — це той, хто виступав цього року на «Євробаченні» від Росії. Троє «респондентів» узагалі не знали ні про Наліча, ні про «Євробачення». Ще троє виявилися достатньо обізнаними меломанами, щоб не перепитувати «Хто це?». Але моє бліц–опитування не є репрезентативним, оскільки те, що діялося в Центрі культури й мистецтв Національного авіаційного університету (ЦКМ НАУ) показало, що російський співак має свою стійку аудиторію в Києві, і їй абсолютно плювати, брав участь Наліч у «Євробаченні» чи ні, оскільки його оригінальний стиль «бабурі» вони знають ще з часів Guitar і аматорського відео на YouTube.

Що таке «бабурі» (наголос на другому складі) не можуть точно пояснити навіть самі винахідники цього терміна — «Музичний колектив Петра Наліча» (МКПН). Якщо взяти трактування з офіційного сайту baburi.ru, то воно виглядає так «ты крути весёлые бабури чтобы всё понять и всё осмыслить чтобы делать чудеса в спорте и культуре ты крути весёлые бабури». Якщо ж послухати цю музику, то відкриєш неймовірний симбіоз італійського романсу, іспанської серенади, латиноамериканських ритмів, класичного російського року й навіть хіп–хопу. Коротше, питати МКПН, чи готові вони звернутися до іншого стилю, — марно, бо нарветеся на відповідь: «А ви приходьте на наш концерт. Почуєте все самі».

Ті, хто прийшов на концерт Наліча п’ятничного вечора 18 червня, складають монолітний кістяк фан–аудиторії гурту. З–поміж груп молодих дівчат і хлопців різних мастей субкультур особливо колоритно виділялися дядечки з портфелями й животиками та тіточки з перманентами (очевидно, ціновий діапазон на квитки 150—300 грн. влаштовував усіх). Що їх так приваблює у цьому молодикові зі смоляним волоссям і принадною посмішкою? Думаю, не шарм єдиний (хоча це й важить), просто Наліч і Ко обрали дуже зручну музичну нішу: короткі, ємні пісні, тривалістю до трьох хвилин зі струнким ритмом міцно засіюються у пам’яті й вимагають прокрутити їх ще й ще раз. І не обов’язково, щоб у пісні був сенс (думаю, ті, хто чув Guitar, у цьому переконалися), інколи здається, що чим абсурдніший текст, тим веселіше й... правдивіше.

На прес–конференції напередодні виступу Петро Наліч так представив концертний репертуар: «Концерт буде типовий за програмою: це пісні, які ми давно виконуємо, їх близько 30, крім того будуть пісні «на біс». Це другий концерт, де нас восьмеро на великій сцені: до групи приєдналися гітарист Дмитро Тюзе і клавішник Оскар Чунтонов, що дозволяє розширити наші аранжувальні можливості, робити більше всіляких мелодичних і ритмічних рішень». Типова програма зайняла півтори години, ще півгодини пішло на виконання так званих пісень «на біс», хоча мені особисто так і не вдалося відслідкувати пісню, яку Наліч виконував би вдруге, вперто просуваючи нові композиції. Від самого початку концерту зал, забитий вщерть, зривався оплесками і схвальними вигуками після кожного представлення наступної пісні. Невеличка фан–зона й проходи весело скакали в такт пісням (серед прихильників музики МКПН був помічений журналіст Мустафа Найєм), сцена біля ніг принадного співака заповнювалася квітами. Сам Наліч у чорній футболці й чорних штанях запам’ятався характерними милими танцювальними рухами у стилі «я не вмію танцювати, але люблю цю дискотеку» й неперевершеним м’яким голосом, відточеним вокальними заняттями. До слова, його дід по батьківській лінії — ліричний тенор Захід Омер Наліч, югослав. А от дідусь із материного боку — виходець із Донбасу Марк Семенович Волченко, який народився у селі Семикозівка й переїхав до Москви, де вивчився на дипломата. Після київського концерту українське коріння Наліча підтверджене наявністю в гардеробі вишиванки, яку йому подарували прихильники. Але це так — родинно–ліричний відступ.

Зараз МКПН багато виступає (хоча самі музиканти стверджують, що «Євробачення» не розширило графік їхніх гастролей), можливо, тому, незважаючи на теплу віддачу музикантів, залишилося відчуття, що МКПН відбуває концерт як чемний чоловік свої подружні обов’язки: «Це було яскраво, люба, але завтра на роботу, тому вистачить». Так само яскраво було на концерті й хотілося ще, але сорі, люба публіко, завтра новий концерт, тому до зустрічі потім. Чи хорошого не має бути занадто? У будь–якому випадку Київ чекає на повернення «Музичного колективу Петра Наліча».