Найнадійніший лист сьогодні — електронний. Спроби переслати щось більш матеріальне зазвичай приносять користувачам гірке розчарування: кореспонденція йде до адресата дуже довго, нерідко губиться або тижнями лежить у відділеннях. Знайти ж винних буває дуже непросто: листоноші скаржаться на низьку зарплату, їхні начальники — на нестачу листонош, а клієнти просто перестають користуватися послугами пошти. А якщо змушені користуватися, то пишуть скарги — пачками. Знайти такі стоси можна в редакції будь–якого видання, особливо, якщо його розповсюджують за передплатою.

Хто ви, поштарі?
Писати про проблеми «Укр­пошти» — означає, писати про вічне. Така філософська сентенція вимальовується, якщо прочитати відповіді його керівництва на питання журналістів, що їх, за правилами цього відомства, необхідно надсилати, записуючись на інтерв’ю. Відповіді схожі, мов сіамські близнюки в ніжному віці — «з метою поліпшення і подальшого вдосконалення...», цифри плану та його перевиконання, багато корпоративної гордості та дуже мало професійної відвертості.
Щороку під час передплатної кампанії «Україна молода» бере інтерв’ю у топ–менеджера «Укрпошти»: генерального директора або його заступника. Ноу–хау 2010 року — від особистої розмови в «Укрпошті» ухилилися, посилаючись на те, що нинішній очільник держпідприємства поштового зв’язку Євген Заяць — усього лише виконувач обов’язків генерального директора. Не знайшов часу і потрібних слів і жоден із заступників. Відповіді на питання — тільки у письмовій формі!
Подібне ухиляння від прямих відповідей зазвичай притаманне силовим відомствам: розвідка, контррозвідка, торгівля зброєю. Утім з нашими журналістами зустрічалися навіть перші керівники таких структур. Але спроба прикритися від суспільства, для обслуговування потреб якого підприємство і було створено, виглядає дещо дивно.
«І наші проблеми стануть вашими!!!»
Заповнити інформаційну прогалину ми спробували у Національній спілці журналістів, яка вимушена часто контактувати зі зв’язківцями та врегульовувати проблеми видань, які розповсюджуються передплатою.
«Я уважно прочитав біографії нових керівників «Укрпошти», — сказав «УМ» керівник спілки України Ігор Лубченко. — Може, вони чудові люди — не знаю, ми ще не зустрічалися. Але! Вони не працювали на пошті! А це вселяє песимізм. Навіть Замкова (Таїсія Замкова, попередній керівник «Укрпошти». — Авт.), яка чудово знає специфіку відомства, яка свого часу працювала директором обласної дирекції, і та погоджувалася на злиття, об’єднання, укрупнення, дозволила робити з відомством що завгодно. Ми бачимо, що ця тенденція продовжується і зараз».
Укрупнюватися пошта почала ще в 2002 році: аби заощадити кошти, кілька підрозділів об’єднувалися в одне. «З 548 одиниць у 2002 році до 199 у 2010», — пише в листі до редакції «УМ» пан Заяць. Відтак відомство зуміло заощадити чимало коштів. Скільки саме, нам не повідомили, проте написали, що всі вони до копійки були витрачені на виплату заробітних плат. На жаль, навіть таке зростання не розв’язало головної проблеми відомства: через низьку зарплату в деяких регіонах вкрай важко заповнити вакантні посади.
Натомість проблем у клієнтів «Укрпошти» суттєво побільшало. «Пригадую, як наприкінці березня до мене телефонували редактори районних газет з Кіровоградщини, — каже Ігор Лубченко. — І кажуть: пошта нам поставила ультиматум: за тиждень перевести друк наших видань до обласного центру! Бо так зв’язківцям легше розвозити періодику! Щоби таке запропонувати, треба зов­сім не розбиратися у специфіці роботи. По–перше, як усього за сім днів редактор має налагодити технологічний процес, передавати плівки, отримувати наклад? Друге — редакції мають підписані угоди з друкарнями до кінця року. І за дострокове розірвання контракту журналістські колективи мають платити штраф — зі своєї кишені, ясна річ, а не з коштів «Укрпошти». Але найголовніше — ніхто не брався з’ясувати головне: чи вистачить потужностей друкарні в обласному центрі, якою, зрештою, буде ціна? Тобто, чи «потягне» її районна редакція. Але «Укрпошта» чомусь вирішила, що всі мають підлаштовуватися під її інтереси».
Спочатку зробимо, а потім подумаємо: а для чого?..
Та найголовніше навіть не це. Ну припустимо, всі партнери «Укрпошти» підняли руки вгору, капітулювали і почали виконувати ультиматуми листонош — навіть ціною власних збитків, розірваних контрактів, звільнень працівників та падіння тиражу. Якість послуг від цього поліпшиться?! На жаль, аж ніяк! І переконатися в цьому легко: укрупнення триває восьмий рік, і чи стало менше скарг та нарікань на роботу зв’язківців? Що ви! Скарг на несвоєчасну доставку преси наша редакція отримує щоразу більше. І не лише наша.
Але якщо прочитати уважно лист шановного пана Заяця, то розумієш: пошта й не плекає ілюзій про свої організаційні успіхи внаслідок масштабної реорганізації. Фраза «наразі одне з ключових завдань підприємства — привести у відповідність технологічні процеси здійсненим структурним змінам» — роззброює. Якщо перекласти з чиновницької мови на людську, речення треба читати: ми поміняли структуру фірми, а тепер спробуємо щось зробити, аби в такому вигляді вона нормально працювала. Як на мене, нагадує анекдот про випробовувальний політ нового десятипалубного літака: «На першому поверсі у нас басейн, на другому — ресторан, на третьо­му — нічний клуб... А зараз спробуємо з цим усім злетіти у повітря...»
Інформація у «глибинку»
не надходить
Те, що державне підприємство завдяки реорганізації зуміло заощадити кошти платників податків, — добре. І доплатити з них якусь дещицю листоношам, які за символічні суми носять на плечах важкенні сумки, — правильно і справедливо! «Колись, за Союзу, нам виділяли велосипеди, була так звана «кущова» розвозка, — одного разу розповідала кореспонденту «УМ» проста сільська поштарка. — А тепер — бери в руки й тягни, як можеш. І ще відділення наше закрили, тож і нести треба вдвічі дальше».
Але не можна забувати і про споживачів поштарських послуг: вони є і будуть, навіть якщо павутина інтернету повністю накриє територію України. Якщо в населеному пункті закрили відділення зв’язку, він одразу ж перетворюється на неперспективний. Відомий колись вислів «Село без сільради» тепер можна перефразувати відповідно до нових умов — «Село без пошти».
Торік тепер уже колишній керівник «Укрпошти» пояснювала: замість ліквідованих відділень зв’язку з’являться пересувні — кілька разів на тиждень спеціально обладнані фургони навідуватимуться у село. Нині ми хотіли запитати, як працює нововведення. У відповідь, на жаль, отримали цікаву статистику: 99% фізичних осіб можуть отримувати пошту за місцем проживання, а 88% мають відділення на відстані не більше трьох кілометрів. Головне — як часто в цих відділеннях та у помешканнях 99% фізосіб з’являється свіжа періодика, скільки часу йдуть листи та посилки — нам повідомити забули.
Держава: грошей не дам!
Пошта, як би вона себе не позиціонувала, — виконує виразні соціальні функції. Так є в усьому світі, і Україна тут не виняток. До того ж зв’язок у будь–якій державі є питанням національної безпеки. «Ви ж є монополістом на цьому ринку», — свого часу сказав я керівнику «Укрпошти». «Та ви що?!! Поряд із нами працюють десятки приватних операторів», — темпераментно парирувала вона. Нинішній керівник Євген Заяць підтримав і розвинув тезу своїх попередників. «Альтернативних розповсюджувачів налічується понад 100 підприємств різних форм власності», — написав він.
«Ці байки я вже чую багато років, — не менш різко відреагував на тезу зв’язківців Ігор Лубченко. — Бо на цьому ринку може працювати навіть не сто, а сто тисяч операторів! Але вони далі обласного — у кращому разі, районного центру не їдуть. І ніколи не поїдуть».
Вирішувати проблеми дер­жавної ваги — доставляти громадянам України свіжу пресу, листи, причому робити це оперативно й мати свої послуги доступними — має таки державне підприємство «Укрпошта». Звичайно, за допомогою самої держави. Адже робити винятково зв’язківців винними в усіх гріхах, навіть у невиконанні їхніх прямих завдань — не зов­сім правильно і дещо недалекоглядно. «На відміну від низки інших країн, найближчим часом у нас не передбачено фінансової підтримки національного оператора з боку держави», — пише пан Заяць.
Закордон підтримує пресу через пошту
І це, звичайно, проблема. Адже у країнах, які ми звикли називати розвиненими, ставлення до зв’язківців та видавців дещо інше: держава підтримує пресу фінансово через дотування пошти. При тому, що там не існує ні державних, ні комунальних ЗМІ — тільки приватні.
Так, у Швеції підтримують коштами другу газету в регіоні: щоби не було монополії одного видання. У США існують різні тарифи оплати доставки залежно від швидкості: перший — найшвидший і найдорожчий, а четвертий — найповільніший, але найдешевший. Тож для газет доставка відбувається за першим тарифом, а оплата — за четвертим. Французький президент Ніколя Саркозі, коли почалася криза, запропонував, щоби кожному 18–річному французу за рахунок держави передплатити будь–яке видання на його вибір.
Українська держава також має звернути увагу на проблеми своєї пошти — фінансову в тому числі. Щоправда, процес фінансування повинен відбуватися прозоро: країна має, нарешті, побачити результати справжнього аудиту цього підприємства, а керівники «Укрпошти» мусять перестати вдавати з себе засекречених розвідників і таки піти на діалог зі споживачами своїх послуг.

ЗАЦІКАВЛЕНА ДУМКА
А можна націнку 300%?!!
На думку видавців, періодичні видання є малодоступними для споживачів через те, що зв’язківці, котрі доставляють газети й журнали передплатникам, ставлять надто високу ціну за свої послуги — до 40% від собівартості виготовлення одного примірника. Таку межу встановив закон. Сама ж пошта вважає, що цього надто мало, і що саме зв’язківці субсидують видавництва. «Збитки (!) «Укрпошти» становлять більш ніж 45 млн. грн. на рік», — вважає Євген Заяць.