447 метрів під землею

18.06.2010
447 метрів під землею

Земля подекуди провалилася на 80 метрів углиб. (Фото Євгена Тарасова.)

Як уже писала наша газета, вранці минулої неділі криворізькі поселення Горького, Романівка, Чапаєва, а також розташовані на значній відстані від них численні багатоповерхівки здригнулися від сильного вибуху, внаслідок чого обвалилася земля на 16 гектарах. Ми вирішили побачити місце аварії на власні очі. За лічені метри від відгородженої попереджувальною стрічкою ділянки небезпечної зони «УМ» зустріла Володимира Ігенка, який проривав кукурудзу. «Не страшно?» — цікавимося ми. — «Ніколи боятися. Хоча рвонуло так, що й меблі у хаті захиталися. Але все одно мусимо жити тут — де жили і батьки, і діди».

Планові підривні роботи, які велися на шахті імені Орджонікідзе Відкритого акціонерного товариства «Центральний гірничозбагачувальний комбінат», за іронією долі, забрали життя співробітника Держ­гірпромнагляду. Посадовець саме перебував в автомобілі, який унаслідок вибуху провалився під землю. Звичні до вибухів під час розробок родовищ залізної руди жителі Кривбасу відразу збагнули, звідки ноги ростуть. Тільки коли побачили, яка величезна яма утворилася внаслідок вибуху, засумнівалися: щось тут не так. Принаймні при планових (а «непланових» на розробках просто бути не повинно) підривних роботах подібного раніше не траплялося.

 

Катастрофа за... інструкцією

Керівництво шахти відразу заявило, що підривні роботи велися згідно з інструкцією. Мовляв, з вибухівкою, еквівалентною 64 тоннам, не переборщили. Висновки спеціально створеної після надзвичайної події експертної комісії наразі ще не відомі. Хоча засоби масової інформації, знову ж таки з посиланням на експертів, уже повідомили: аналогів такої руйнації при звичайних підривних роботах світ ще не знав. Утім навіть повний дилетант у гірничовидобувній справі не може не замислитися: якщо такі жахливі наслідки (постраждалу територію прирівнюють до п’яти з гаком столичних майданів Незалежності) можуть бути «за інструкцією», то чого слід очікувати у разі відхилення від неї — з вибухівкою працюють люди, а отже, від помилок ніхто не застрахований, навіть коли все вивірено до міліметра.

Та й 64 тонни вибухівки видаються величезним обсягом тільки для непосвяченої людини. Бо, за технологією видобутку руди, якою користуються на шахті імені Орджонікідзе, до просвердлених шурфів інколи закладають і 130 тонн. Вибухами, звісно, керують дистанційно. Але й після цього через дві години до шахти спершу спускається гірничорятувальний загін, який перевіряє безпеку умов і справність вентиляції. Такі «правила гри» вироблені десятиліттями, і їх дотримання завжди контролювалося ретельно — ідеться ж про безпеку для людей.

Проте шахта імені Орджонікідзе, у порівнянні з іншими криворізькими копальнями, має свою особливість: вона належить до не найглибших. А є у Кривбасі й такі, де глибина виробок перевищує кілометр. Тут же фатальні вибухові роботи велися «всього–на–всього» на глибині 447 метрів нижче від земної поверхні. Саме через невелику глибину кілька років тому видобуток руди у шахті законсервували. Проте з часом виробництво відновили. Подейкують, цього вимагала політична доцільність. Йдеться про «донецьких», які почали освоюватися в регіоні все рішучіше (приміром, шахта імені Орджонікідзе є структурним підрозділом Центрального гірничозбагачувального комбінату, власником якого є компанія «Метінвест», контрольована Рінатом Ахметовим. — Авт.). А який ще аргумент може забезпечити потрібні голоси виборців, як не створення нових робочих місць для поселень, де з працевлаштуванням украй сутужно?

Запитання без відповіді

Але є в цієї палиці й інший кінець. Достатньо лише подивитися на місцеву школу, яка справляє зовні вкрай жалюгідне враження. Дитячий садок і зовсім наказав довго жити, хоча час від часу й виникають розмови про відновлення його роботи. А житлові будинки з більш, ніж одним поверхом, здебільшого «підперезані» так званими обручами — металевими стяжками, — щоб унаслідок звичних підземних вибухів не розповзлися стіни. Ще гірша ситуація з меморіальним комплексом. Братська могила часів Другої світової війни, де з–поміж інших знайшли свій останній прихисток двоє Героїв Радянського Союзу, протягом багатьох років балансувала, так би мовити, на межі, адже поруч увесь час проводили вибухові роботи. Питання про її перенесення, розповідають, ставили постійно. Проте руки не доходили — хіба до братських могил, коли руду треба видобувати?

З офіційною інформацією, що місцеве населення внаслідок вибуху не постраждало, теж можна погодитися хіба що частково. «Лінія вогню» пролягла прямісінько перед асфальтовою дорогою, якою до селища Горького з його майже тритисячним населенням до вибуху добиралися автомобільним транспортом, зокрема і маршрутними мікроавтобусами. Відтепер така їзда просто ризикована — ніхто не знає, скільки ще ґрунту може обвалитися після більш–менш значних опадів. Тому від біди подалі, на наших очах уже закінчили пробивати через тутешній лісок нову дорогу: хоча вона й вузька, й ґрунтова, іншого виходу немає. Оперативно рили траншеї і для нового газопроводу, бо старий після НП непоправно пошкоджений.

Місцеві жителі показують вулиці, які нібито вже давно мали б відселити. Проте ніхто достеменно не знає, коли це станеться. Люди кажуть, що листи з цього приводу весь час надсилають у різні інстанції, однак зрозумілих відповідей досі не отримали.

Пустотілий Кривий Ріг

«Унаслідок інтенсивного видобутку корисних копалин (тільки за останні десятиріччя місцеві промгіганти переробили понад 480 млн. тонн залізної руди) довкола Кривого Рогу утворилася величезна кількість пустот, — цитує проректора з наукової роботи Криворізького технічного університету Віктора Сидоренка «Газета по–київськи». — І наразі невідомо, наскільки вони простягаються. Я вже два роки виступаю за створення геоінформаційного центру для моніторингу ситуації в надрах. Підземні проломи постійно рухаються, подекуди є зони обвалів, які з’явилися задовго до воронки в 16 гектарів. Земля просідає зі швидкістю 50—70 сантиметрів за рік. Розробка триває повним ходом, а підприємства всі приватні, тож зупинити це складно».

Отож доводиться говорити про початок великого кінця? Кажуть, і невеликого землетрусу достатньо, щоб у Кривбасі багатоповерхові будинки посипалися, немов карткові. Бо ніхто достеменно не знає, скільки в гірничорудному басейні утворилося підземних пустот. За радянських часів були створені спеціальні карти підземного Кривбасу, які на сьогодні, певна річ, безнадійно застаріли.

Саме цей «початок великого кінця» за нинішніх реалій Дніпропетровщини підтекст має глибокий. Адже «донецькі» тут не лише видобуток залізної руди, а й уся влада в області. У колись не першому, але й не другому місті колись могутнього Радянського Союзу все більше завойовують керівні посади саме криворіжці з, так би мовити, донецьким «дахом». Голови обласних держадміністрацій та облради — звідси. Ціла купа їхніх заступників — теж. Дійшло навіть до смішного. Кривий Ріг уже упродовж бозна–скількох років визнається найбруднішим містом в Україні, але керувати Головним управлінням охорони навколишнього середовища у Дніпропетровській області теж віднедавна прикомандирували саме криворіжців, які, до того ж, і з екологією мають справу без року тиждень.

Тепер — найвірогідніший розвиток подальших подій — шахту імені Орджонікідзе очяікує закриття. Адже обвалилося близько 6 мільйонів кубометрів землі. Наскільки це катастрофічно, вирішувати фахівцям. А мешканцям поселень довкола шахти, безперечно, виживати буде
ще важче.