Учора в Москві відбулася урочиста церемонія відкриття 32–го за ліком міжнародного кінофестивалю. У радянські часи він мав велику популярність у наших глядачів, оскільки надавав розкішну, як на ті часи, можливість знайомства із західним кіно, тоді малодоступним. У роки перебудови кінця 1980–х він зацікавив і Захід, оскільки той дуже переймався подіями у СРСР. У 1990–ті стався мало не цілковитий занепад — фестиваль класу «А» (таких небагато) перестав цікавити як іноземних кінематографістів та журналістів, так і російських глядачів. Однак після того як Мосфест очолив харизматичний Нікіта Міхалков, почалися трансформації, пошуки своєї ніші в кінематографічному часі й просторі.

The Maneken — проект колишнього діджея Євгена Філатова (тоді він був відомий як Dj Major), який довгий час працював аранжувальником відомих українських поп–співаків. Три роки тому Женя серйозно вирішив стати сам собі артистом і почав працювати під псевдонімом The Maneken, тим самим посилаючи месидж, що його проект — усього лише модель, що мінятиме музичне вбрання. Перший альбом — нью–диско, фанк, соул, джаз, наступні пошуки — електронно–рокові ліричні композиції. Видається, The Maneken — це альтерего сучасного суспільства: мінливої маси, що знаходиться в постійному русі й пошуку.

Із Женею ми зустрілися у його студії на Глибочицькій, у самому серці подільського індастріал, і завели розмову про сучасну танцювальну музику, її електронне наповнення, комп’ютеризацію цього ринку й причини незначної популярності електронного напряму в Україні.