Аліна Горобець: Мене порівнюють із Ліонелем Мессі

Узимку авторитетний міжнародний інтернет–портал Futsalplanet.com, що висвітлює основні події у житті світового міні–футболу, проводив опитування з метою визначити найкращу футзалістку минулого року. Результати виявились несподіваними: якщо попередні рази перемагали іспанки та бразилійки, то тепер титул найкращої має дівчина з України. Більшість відвідувачів головного міні–футбольного сайту підтримали 25–річну Аліну Горобець, представницю клубу «Біличанка–93» із селища Коцюбинське, що під Києвом. Для жіночого футзалу це визнання — на рівні із «Золотим м’ячем» Андрія Шевченка. Кореспондент «УМ» зустрівся із простою дівчиною — дочкою зварювальника та продавщиці — і водночас зірковою футзалісткою уже після завершення чемпіонату України, в якому тріумфувала команда Аліни. Говорили про нові перемоги, давніші здобутки і про жіночий футзал в Україні загалом.

«Ми сильніші за Росію»

— Аліно, вітаю вас із «золотим дублем» — здобуттям чемпіонства та Кубка України третій рік поспіль. «Біличанка» в турнірній таблиці відірвалася від найближчих переслідувачів — дніпропетровського «Олімпіка» — на 9 очок, ви стали найкращою бомбардиркою чемпіонату з 36 голами. Чи справді перемоги даються «Біличанці» так просто?

— Поєдинки є різні: десь доводиться попітніти, десь перемагаєш легко. Були в 17 турах і поразка та нічия. У нас зараз зібралася дуже сильна команда. Тож зазвичай інтрига присутнє лише до початку наших матчів (посміхається).

— У чому секрет жіночого футзалу в Коцюбинському: звідки в маленькому селищі взялася така сильна команда?

— Це все йде від нашого тренера, Володимира Васильовича Колка. Він величезний фанат своєї справи. Якось вирішив створити команду в селищі — і зробив її найкращою. Саме йому ми завдячуємо нашим вихованням. І не тільки спортивним, адже Володимир Васильович вплинув і на наш людський розвиток. Завдяки тому, що ми такі всередині, можемо зараз показувати результат, який усі можуть оцінити наочно.

— Про проблеми з фінансами в не надто популярних видах спорту сказано багато. Чи пропонують футзалісткам «Біличанки», і зокрема вам, переходити грати за кордон, до благополучніших чемпіонатів, на кращі фінансові умови?

— Пропозиції такі є постійно, вони надходили й мені, і деяким іншим дівчатам із «Біличанки». Поки що найбільшу зацікавленість виявляють російські клуби. Фінансове становище в тамтешньому футзалі справді краще, ніж в Україні. Але це не означає, що вони сильніші: наша збірна, складена на основі «Біличанки», у травні перемогла росіянок у товариському турнірі в Москві.

— А як стосовно чемпіонатів? Якщо росіяни мають гроші на залучення легіонерок, то наскільки це додає сили їхній першості?

— Тут я теж би сказала про рівність сил. «Біличанка», лідер в Україні, може обігрувати суперників із двозначним рахунком, і в Росії схожа ситуація — там деякі команди можуть пропустити від чемпіона ледь не по 30 м’ячів. Головна перевага тамтешнього турніру — у росіян більше грошей, ніж в українських команд.

— Сильніші жіночі футзальні ліги існують у країнах Заходу. Може, ви там би хотіли спробувати свої сили?

— Світовими лідерами в жіночому футзалі є Бразилія, Іспанія, Португалія. Справді, можна було б пограти у європейських країнах, де наш вид спорту розвивається найкраще. Але поки що українські дівчата потрапляли лише до російської першості.

«Хлопець однієї з наших футболісток вирішив освідчитися в коханні просто під час матчу»

— Розкажіть детальніше, якою є структура проведення жіночої першості України з футзалу. У скількох лігах змагаються команди?

— Ще кілька років тому в чемпіонаті було три ліги: вища, перша та друга. Зараз залишилося дві, які обмінюються найкращими та найгіршими представниками, а нижче йдуть уже дитячі змагання.

— У чоловічому міні–футболі переможець чемпіонату отримує право зіграти у єврокубках. Що отримує чемпіон у жінок?

— На жаль, жіночий футбол ще не настільки розвинутий у світі. Немає таких офіційних міжнародних змагань. Але зараз з’явилися передумови бодай для того, щоб у грудні відбувся пробний чемпіонат світу. (Його береться провести Іспанія — другий номер світового рейтингу. Крім господарок, уже заявилися Бразилія (№1), Голландія (№6) та новачки із Гватемали. — Ред.).

Улітку наша команда, можливо, поїде до Угорщини, де зберуться чемпіони різних європейських країн, що позмагаються у схожому пробному турнірі. Це також буде демонстрація європейським функціонерам, аби вони зрозуміли, що жіночий футзал є, і його треба розвивати.

— «Біличанка» представляє Коцюбинське, але свої матчі проводить у Києві. Чи є уболівальники, які приходять на жіночий футзал повболівати за вашу команду?

— Багато вболівальників з’явилося, коли ми почали активно розробляти нашу інтернет–сторінку, наповнювати її інформацією про поєдинки клубу та жіночий футзал у світі. Але ще до того в нас була група шанувальників, які стабільно приходили на матчі, підтримували. Усе, як це буває у великому футболі: беруть барабани, дудки, співають пісні, складають для нас «кричалки»…

—  …у коханні зізнаються.

— А було й таке: хлопець однієї з наших футболісток вирішив освідчитися просто на майданчику, під час гри. Цей випадок навіть показали в телепрограмі «Все для тебе».

«Футбол для мене — кохання з першого удару»

— Аліно, футбол для вас був захопленням із дитинства чи, як часто буває, ви стали спортсменкою випадково?

— Я була активною дитиною, енергія била через край, і її кудись потрібно було подіти. Лазила по деревах, по гаражах — була справжньою вуличною дівчинкою. На вулиці брала участь у всіх іграх, які затівали однолітки.Пам’ятаю, що мені було вісім років, був травень, і я йшла з подругою в магазин по хліб. І ось вона мені каже: пішли, мовляв, будемо займатися футболом. Спочатку я спиталася в мами, чи можна, але вона була рада віддати мене хоч кудись, аби тільки не перевертала все в хаті догори дригом.

— Альтернативи футболу не було? Цей вибір усе–таки досить несподіваний як для дівчини.

— Десь у класі четвертому–п’ятому почала паралельно займатися легкою атлетикою, але довго це не тривало. Навіть жодного разу ніколи не подумала, аби закинути футбол і взятися за щось інше в житті. Це було кохання з першого удару по м’ячу.

І професію я обрала дотичну до спорту. Я тренер у нашій ДЮСШ у Коцюбинському. Працюю там уже більше восьми років, стала тренером вищої категорії, адже мої вихованки досягнули значних успіхів у своїх вікових категоріях.

— А скільки дівчат займається у вашій спортивній школі?

— Загалом там тренується близько 200 дітей, і хлопців, і дівчат. Але останніх — більше. Хоча останніми роками ми робимо більший акцент на тренуванні хлопців, адже чимало батьків приходять і просять навчити синів.

«В Ірані змушені були грати у формі, пошитій за вимогами ісламу»

— У збірній України ви вже скільки років виступаєте?

— Якщо чесно, то навіть не зрозуміло, чи збірна зараз узагалі існує. Фінансів у неї немає, форми офіційної, тренерського штабу, зборів тренувальних — теж нема. Зате є люди, які грають і навіть перемагають під її прапором. Це майже всуціль дівчата з «Біличанки».

— Розкажіть трохи про змагання, на яких виступає збірна.

— Їх небагато. Їздимо на товариські турніри. Були, скажімо, цього року в Ірані: там хоча жінка й має досить специфічні права, але кошти на розвиток жіночого спорту вони мають. Місцеві закони мають настільки великий вплив на іранських спортсменок, що вони навіть не можуть переходити до європейських клубів, адже там доведеться виступати у формі, яку в Ірані вважають занадто відвертою.

— В українок не було проблем через це?

— В Ірані склалася цікава ситуація: ми спочатку зіграли два поєдинки проти місцевої збірної, але без глядачів. А вже потім іранці запропонували нам одягнути форму їхнього зразка, що закриває руки й ноги, і виступити перед заповненими трибунами. Ми погодилися, й нам оперативно пошили комплекти буквально за одну ніч. Але за цією грою знову ж таки спостерігали лише жінки, адже чоловікам це заборонено.

«Мессі як приклад»

— Чи цікавитеся ви футболом не лише як фахівець, а як уболівальник? Уболіваєте за якусь збірну на чемпіонаті світу?

— Можу переглянути в інтернеті моменти якихось матчів, подивитися на гру Ліонеля Мессі. Тренер часто порівнює мене з цим гравцем — якісь мої дії на полі викликають у нього такі асоціації. Отак я й зацікавилась грою аргентинця.

— Після того, як вас стали називати кращою футзалісткою світу, чи не було якогось розхолодження, відчуття чогось виконаного, досягнутого?

— Той же самий Мессі в одному з інтерв’ю на схоже питання відповів, що він пам’ятає, із чого починав. Я теж не прийшла на все готове — багато тренувалася, виклала чимало сил. І знизити зараз планку, працювати впівсили чи задирати носа — це не для мене. У тому визнанні вбачаю лише позитивні моменти: воно додало сили моїй команді, багато людей про нас дізналися, зацікавилися нашим видом спорту.

— Ви вже ставали чемпіонкою України, вигравали Кубок. Чого прагнете тепер?

— Як я вже казала, я також працюю тренером. Хочу, аби мої вихованки досягнули таких самих висот, і навіть отримали більше визнання.

ДОСЬЄ «УМ»

Аліна Горобець

Майстер спорту України з футзалу, гравець команди «Біличанка–93» (Коцюбинське)

Народилася 9 січня 1985 р. у селищі Коцюбинське (Київська обл.).

Чемпіонка України 2004, 2008–2010 рр., володарка Кубка України 2004, 2008–2010 рр.

Виступає за жіночу збірну України з футзалу.

Закінчила Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова (2007).

Перший і нинішній тренер — Володимир Колок.

Зріст — 164 см, вага — 56 кг.

Незаміжня.