Архіпелаг Андерсена

Пересічному громадянину Ганс Крістіан Андерсен відомий передусім як автор казок, з якими входило в життя не одне покоління. А от якби він їх не писав — чи знав би про нього світ? Жителі Скандинавії переконливо стверджують: «Так!». І в Данії, і в інших країнах досі читають вірші, романи, драми, дорожні нотатки, що вийшли з–під пера вдумливого спостерігача за життям, і вважають його літературним класиком. Навіть сам Андерсен теж довго ставився до своїх казок як до розваг на дозвіллі і тільки тоді, коли вони раптом набули популярності, почав активніше розробляти цей жанр, який і став вершиною творчості.

Прогулянка за підказкою

Та й дебютував письменник зовсім не з казками. Хоча… Це вже як поглянути! Його перший твір, якому судилося побачити світ надрукованим, був написаний восени 1828–го (рік закінчення університету) і мав назву «Прогулянка від Хольмен–каналу до східного мису острова Амагер». Автор–оповідач розказує читачам про незвичайну мандрівку в новорічну ніч на 1829 рік. По дорозі він розмовляє з кішкою, яка складає вірші, переноситься на триста років у майбутнє, зустрічається зі святим Петром тощо. Видавець (скористаємся сучасною термінологією) зробив блискучий маркетинговий хід: книжечка «Прогулянка на Амагер» вийшла 2 січня, якраз у розпал свят. Можна сказати, що юний літератор того ранку прокинувся знаменитим: брошурку швидко розкупили, і вже у квітні був видрукуваний другий наклад.

Амагер — один із чотирьох островів, на яких стоїть Копенгаген. Райони данської столиці займають його найпівнічніший терен, південніше розкинулись аеропорт та кілька населених пунктів столичного регіону. Тож коли мій давній друг Генрик Мортенсен (і, додам, член дансько–українського товариства) зустрів мене з літака, саме завдяки підказці Андерсена ми вирушили випити ранкової кави на найсхіднішу окраїну Амагеру — в Драгер, одне з невеликих старовинних міст, засноване ще в XII столітті.

Ми не зустріли там ні святих, ні кішки–поетеси, однак прогулянка через голов­ну площу до берега маленької затишної гавані, а затим тісними мальовничими вуличками виявилася не менш поетичною, ніж фантазія казкаря. Здається, ми повернулись у минуле років на триста–чотириста, бо і самі маленькі будиночки, криті черепицею або очеретом, і їх розташування зберегли неповторний колорит середньовіччя. Бруковані проїзди між ними настільки вузькі, що автомобілю годі протиснутись, і єдиним ефективним засобом пересування залишаються велосипед та ще найдавніший транспорт — топ–топ–бус. Колись серед такого антуражу, який у країні старанно бережуть, і проходило дитинство Ганса Крістіана.

Без земляка — ні кроку!

Наш «Фіат» вихоплюється на широку автостраду і мчить через усю Зеландію до протоки Великий Бельт. Далі через один із найбільших у світі мостів (довжина його — двадцять шість кілометрів) наша дорога пролягає на острів Фюн — другий за розміром і значенням. Усього в Данському архіпелазі, крім великого півострова Ютландія, нараховується 406 островів, багато з яких з’єднуються мостами. Майже посередині Фюну розташувався адміністративний центр — місто Оденсе, мала батьківщина Андерсена.

Зараз у місті мешкає 187 тисяч чоловік, воно активно розвивається, а городяни живуть вельми заможно. Про це опосередковано свідчить хоч би те, що в центрі припаркувати автомобіль не вдавалося — місце для стоянки ми знайшли віддалік і до історичної частини добирались пішки. Генрик став чудовим гідом — він навчався в цьому місті і досконало знає його історію.

У дитячі роки письменника місто було незрівнянно меншим і нараховувало всього сім тисяч жителів. Можна побачити, як воно виглядало о тій порі, пройшовши вуличкою Бангсбодер. Тут ніби законсервували час, зберігши первісний вигляд колишнього Оденсе. На розі з Ганс Єнсенс стреде стоїть будиночок, де жила бабуся Ганса Крістіана і де він народився 2 квітня 1805 року.

Із зовнішнього фасаду все дихає давниною, хоч і добре відреставрованою. Та варто зайти у двір, як ми побачимо цілком модерну прибудову входу до музею — головного зі всіх андерсенівських музеїв. У кількох кімнатах відтворено інтер’єр батьківського будинку (на столі — чоботарське обладнання, яке ніби чекає на господаря), а після смерті письменника сюди в непорушному вигляді перевезли зі столиці обстановку робочого кабінету. Окремий просторий зал відведено під бібліотеку, де книжкові шафи переповнені виданнями Андерсена, що виходили різними мовами в багатьох країнах.

На Бангсбодер Ганс Крістіан жив до двох років. Потім батьки переїхали до будиночка на вуличці Мункемелльстреде, де сім’я тулилася в одній тісній кімнатці. Звідси майбутній повелитель дитячої уяви в 14–річному віці поїхав із дому з надією завоювати світ. Андерсени бідували, і мати впросила поштмейстера довезти хлопця до Копенгагена безплатно — на поштовому диліжансі. Зараз на Мункельмелльстреде — другий присвячений письменникові музей.

Мешканці Оденсе по–справжньо­му пишаються земляком і, здається, готові увічнити меморіальними знаками більшість важливих подій, пов’язаних з його життям. Кількомастами кроками вище від другої домівки височіє собор Святого Кнуда. Усередині храму на стіні напис: тут у квітні 1819 року Ганс Крістіан конфірмувався. Позаду величної споруди на великому зеленому лузі — пам’ятник Андерсену у повний зріст.

А ще по місту розкидані скульптури, які відтворюють персонажів його казок: то ви зустрінете на хіднику респектабельну бронзову даму з пташиним гніздом на голові, то потрапить на очі двометровий «паперовий кораблик», що розсікає хвилі на однойменній із містом річці. Навіть фігурки на зелених сигналах світлофорів стилізовано «під Андерсена»: пішоходів запрошує переходити вулицю елегантний джентльмен у циліндрі і з ціпком.

Суперник Гамлета

На другий день ми продовжили прогулянку — вже по Копенгагену, де письменник прожив найбільший відрізок життя, а героїня його казки «Русалонька» стала символом міста. Деякий час він мешкав у, либонь, наймальовничішому місці столиці — на Нюхаун. Це слово у перекладі з данської означає «Нова гавань». Тут приймав кораблі зі всього світу торговельний порт, збудований у першій половині XVIII століття. З часом він утратив значення, зараз його використовують переважно для туристських цілей та відпочинку, але зовнішній вигляд зберегли. На стіні одного з будинків прикріплено акуратну металеву табличку з інформацією, що в 1835 році тут квартирував Андерсен.

Пробувати проїхати по всіх місцях, пов’язаних зі знаменитим казкарем — марна справа. У головному музеї в Оденсе висить карта, на якій відображено маршрути його поїздок по Данії, і здається, що територію країни накрили згори густою сіткою. Це стосується не тільки батьківщини. Він мав непосидючу натуру й об’їздив більшість країни Європи — від Швеції до Італії, від Туреччини до Португалії. П’ять книжок дорожних нарисів — такий звіт про мандрівки він представив данському читачеві у середині XIX століття, коли цей жанр набув популярності. Наприкінці XIX століття їх переклали на російську, і досі вони читаються з неослабною цікавістю.

Заключного вечора в Данії ми побували ще в одному важливому місті — в Хельсінгері. Зазвичай його не прийнято пов’язувати з Андерсеном — там письменник опиняється в тіні іншого славетного імені. Саме у Хельсінгері, в замку Кронборг, Шекспір поселив свого Гамлета. Щоправда, у такому ході драматурга теж є щось від казкової вигадки, бо історичний прототип героя жив зовсім в іншому місці — на півострові Ютландія, а Кронборг збудували на кілька століть пізніше його смерті. Милуючись статуями Гамлета і Офелії, що стоять майже на березі протоки Зунд, гості міста найчастіше не знають, що останні роки шкільного навчання Ганс Крістіан теж мешкав тут у свого благодійника–покровителя. Можливо, теж читав «Гамлета» і, розглядаючи здалеку королівський замок, уявляв, як опальний принц ходив його покоями.