Гроші з ароматом ліків

Іноземні моделі страхової медицини здаються дуже привабливими для українських чиновників. Мовляв, завдяки такій реформі й фінансове забезпечення лікарень поліпшиться, і діагностичні апарати будуть сучаснішими, і лікування здійснюватиметься чітко згідно з протоколами, затвердженими на найвищому рівні. Утім мало хто згадує про серйозні проблеми, які дошкуляють мешканцям цивілізованих «застрахованих» країн. Якими ж вимальовуються наші перспективи в цьому напрямі? Із цим запитанням «УМ» звернулася до члена–кореспондента Академії медичних наук України, завідувача кафедри нейрохірургії Національної медичної академії післядипломної освіти, професора Миколи Поліщука — колишнього міністра охорони здоров’я, який активно працював над проектом закону про медичне страхування.

«Мертві душі» в українських лікарнях

— Миколо Єфремовичу, одні чиновники обіцяють, що модель страхової медицини запрацює в нас уже в 2014 році, інші кажуть, що цього не буде ніколи. Коли насправді це станеться?

— Сьогодні важко говорити, коли в Україні буде медичне страхування, бо досі не визначено, яким саме воно має бути. Свого часу ми разом із Ярославом Папієвим та Михайлом Сухим відстоювали систему загальнодержавного соціального медичного страхування. Передбачалося визначити гарантований рівень меддопомоги абсолютно всім (люди платять податки і знають, що вони отримують за ці гроші) та розвивати добровільне страхування. Ми сподівалися, що це запустить реформи в галузі... Новий проект, поданий Комітетом ВР із питань охорони здоров’я, тільки містить слово «соціальний», а насправді він далеко не соціальний. Там чітко вказано, що галузь охорони здоров’я фінансується для функціонування закладів охорони здоров’я, а вона ж повинна фінансуватися для потреб пацієнта! У проекті навіть ідеться про гонорар лікарю, що є великою помилкою, бо це узаконення хабарів. Загалом у медичному страхуванні приховується багато небезпек, тому сьогодні я підтримую таку модель, яка працює в Канаді й Великобританії.

— Де охорона здоров’я фінансується з бюджету?

— Саме так. Як це виглядає? Ми з вами платимо податки, гроші йдуть у певний медичний фонд (щось на кшталт пенсійного фонду), а звідти витрачаються на надання меддопомоги, компенсації тимчасової втрати працездатності, можливо, на пенсію при інвалідності тощо. Держава має чітко визначити гарантований рівень меддопомоги всім людям, а при певних хворобах (наприклад, цукровий діабет, паркінсонізм, туберкульоз, СНІД) хворі зможуть додатково отримувати кошти з державної кишені. У Велико­британії навіть медикаментозне забезпеченя здійснюється за рахунок бюджету. Усі медпослуги фінансуються державою через національну службу охорони здоров’я. Основний «набір» безкоштовний абсолютно для всіх.

— Як кажуть в Одесі, «щоб я так жив!» І коли ми зможемо вийти на такий рівень?

— Не раніше, як структура закладів охорони здоров’я відповідатиме потребам пацієнтів. Поки цих закладів буде вдвічі більше від потреби, грошей ніколи не вистачатиме.

— Тобто ви вважаєте, що зараз у нас працює більше лікарень, ніж треба?

— Зверніть увагу, ліжок на 10 тисяч населенення в Україні в два рази більше, ніж у Європі! І ліжка не функціонують так, як треба для пацієнтів. Коли МОЗ провело моніторинг, скільки людей отримують медичну допомогу, то випливла дивна цифра: виявляється, при 46 мільйонах людей у нас лікуються... понад 52 мільйони!

— Як це може бути?

— А так, що одні й ті ж хворі реєструються по кілька разів у різних установах, часто абсолютно невиправдано. Або ж вигаданих пацієнтів фіксують лікарі.

— А навіщо лікарям «мертві душі»? Їм що, реальних хворих не вистачає?

— У яких закладах вистачає, а в яких — ні. А сьогодні всі лікарі зацікавлені в тому, щоб у них було більше пацієнтів. Бо державне фінансування сьогодні залежить від потужності лікарні. Гроші йдуть на кількість ліжок, а не на реальних хворих чи якість роботи. Тому завідувач відділення зацікавлений у тому, щоб у нього всі ліжка були зайняті, тоді він виконає «норму» по ліжко–днях. А як людей буде мало, відділення можуть узагалі закрити. Тож лікарі нерідко кладуть до лікарні людей, яких не треба госпіталізувати. А часом — просто приписують неіснуючих пацієнтів.

Найгірша медицина — в... Америці

— У Німеччині та Франції і лікарі, і пацієнти дуже задоволені системою медичної допомоги, бо там платять медикам за кількість обслугованих людей — чим більше зробив, тим більше отримав. Майже 90 відсотків медичних установ у цих країнах фінансуються з державного страхового фонду. Відповідно, хворі не чують відмови, їм роблять обстеження навіть «із запасом», добре лікують. Єдині незадоволені — це уряд Франції та уряд Німеччини, тому що бюджети несуть дуже великі витрати.

— Чи є такі країни, де всі задоволені — і хворі, і лікарі, і держава?

— Хіба що Сінгапур. Але не порівнюйте його з іншими країнами. Там у людей зовсім інша психологія. Плюнув на вулиці — плати 500 доларів штрафу, і ніхто не смітить... У Сінгапурі дуже проста система — люди отримують гарну зарплату, і кожен сам вибирає страхову компанію, з якою хоче укласти угоду, та лікаря, обслуговування в якого здається кращим.

— А в якій країні працює найгірша медична система?

— Звичайно, в Америці. Там і необґрунтовано великі розцінки, й упередженість лікарів, які в першу чергу — бізнесмени, а вже потім — медики. Вам можуть сказати, що у вас камені в жовчному міхурі (яких насправді немає), покласти на операцію, виконати втручання, а тих каменів і не було ніколи. Пацієнт переніс непотрібне втручання, ризикував здоров’ям — і все для того, щоб клініка отримала за процедуру чималі гроші. Це не поодинокі випадки, а широка практика. А ще буває така ситуація: якщо хворий із певною патологією застрахований, клініка виставляє рахунок, що вони зробили те і те, бере проплату за страховкою. А потім страхова компанія може отримати від держави додаткову бюджетну підтримку. Через те американські лікарі нерідко видаляють матку в жінок, яким ніколи не треба видаляти цей орган. І ця жінка вже ніколи не зможе завагітніти.

— Ніколи б не подумала, що таке можливо...

— Ще й не таке буває. В Америці близько 40 мільйонів людей узагалі не мають ніякої гарантії на отримання медичної допомоги. А якщо людина часто хворіє, навіть страховки на все не вистачає. Недарма, коли я був у Канаді, то почув таку фразу: «Ми вивчаємо американську систему охорони здоров’я, щоб, не дай Боже, не повторити її в нас».

В Україні — ще не найгірший варіант

Як розповіли «УМ» онкологи, один із негараздів медичного страхування полягає в тому, що в угоді можуть визначатися одні види процедур та методи лікування, які може отримати застрахована особа без оплати, а хворий потребує інших. Іноді доходить до абсурду. Наприклад, під час операції, що «вписується» у страховку, хірурги можуть виявити іншу патологію, яку можна усунути тут же. Але от біда — страховка не охоплює це втручання. І людину «зашивають», виводять із наркозу, а вже потім ведуть розмову щодо наступної операції. У кращому випадку, якщо гроші знайдуться, хворого будуть «різати» ще раз. Така стратегія збільшує ризик післяопераційних ускладнень, подовжує термін перебування хворого в лікарні.

Саме через нюанси зі страховкою в Ізраїлі — набагато заможнішій та технологічно «просунутішій» країні, до якої приїжджають лікуватися за найсучаснішими технологіями хворі з усього світу — принципово неможливо проводити унікальні операції, освоєні українськими онкологами. Наші фахівці навчилися одномоментно, тобто під час однієї операції, видаляти молочну залозу, уражену злоякісною пухлиною, та створювати жінці нову молочну залозу з її ж тканин. Як свого часу розповів «УМ» головний онколог МОЗ України, директор Національного інституту раку професор Ігор Щепотін, такий підхід зовсім не прийнятий у широкій онкологічній практиці. Онкологи видаляють пухлину, рятують жінку від смерті й виписують її здоровою. На цьому їхня робота закінчується. А якщо пацієнтка хоче реконструкцію, вона вже за власні гроші піде до приватного пластичного хірурга і буде вирішувати свою проблему самотужки.

ДО РЕЧІ

Роботодавці в Америці здебільшого розуміють, що мета страхових компаній — це отримання прибутку, а не покращення медичного обслуговування. І що з коштів, витрачених фірмами на медичне обслуговування персоналу, велика частина йде саме на процвітання страхового бізнесу. Адже страховики орендують офіси в недешевих районах міст, кожен хоче добре жити, мати машину, будинок, навчати дітей у престижних закладах тощо. Зрозуміло, за чиї кошти розростаються такі компанії. Тому деякі роботодавці (наприклад, компанія «Боїнг») більш як півстоліття тому відмовилися від утримання страхових компаній. А «лікувальні» гроші акумулюються на спеціальних рахунках і звідти йдуть на медичні потреби працівників.

ОЦЕ ТАК ДЕМОКРАТІЯ...

Моя знайома, яка три роки прожила у Штатах, розповідала про інші прикрості. Якщо страховки немає, то до лікарні краще взагалі не йти, бо там із вас будуть намагатися здерти грошей по максимуму. За лікування банального отиту (з усіма аналізами, процедурами та уколами) доведеться заплатити не одну тисячу доларів. А якщо страховка є, то пацієнта будуть переконувати, що й це йому не потрібно, і це, і взагалі він здоровий. Адже тут командує лікар, призначений страховою компанією. І чим більшій кількості пацієнтів він відмовить у лікуванні, тим вищою буде його зарплата.