Авангардний американець

Йонас Мекас — особистий друг Джона Леннона і Йоко Оно, Сальвадора Далі та Енді Уорхола, корифей американського авангарду, який почав знімати авторське кіно раніше за Годара й Антоніоні. Це те, за що його запам’ятають в історії кіно. Але інколи життя дарує нам зустріч із геніальними творцями — і це вже особиста історія.

...Старенький чоловік у чорному костюмі, чорному м’ятому капелюсі, із синьою торбою на плечі стояв біля вбиральні київського Будинку кіно і вагався, які двері обрати. Я допоміг йому зробити правильний вибір між «Ж» і «М», чоловік стримано посміхнувся і подякував англійською. Так відбулася моя зустріч з епохою американського андеґраунду, яка захоплювала в юності, а зараз відлунює ностальгією десь у глибині душі.

«Цей світ створено для того, щоб ми могли його фільмувати!»

На прес–конференції, що відбулася потому, після цієї знакової (як для мене) зустрічі 88–річний Йонас вимовляв «Україна», а не Ukraine, пив пиво, легко й невимушено відповідав на питання журналістів. До Києва, крім себе, він привіз виставку «Із Нью–Йорка з любов’ю: Йонас Мекас, «Флуксус» та американський кіноавангард». Але спочатку було Йонасове слово — подаємо запис його публічної зустрічі.

— Розкажіть про архів «Антологія», який був відкритий у Нью–Йорку 1970 року.

— Головним завданням цього музею було залишити у світі пам’ять про всі твори кіномистецтва, які потребують збереження. Більшість світових синематек цікавляться в основному комерційним кіно. Ми організовуємо ретроспективи поетичного, експериментального і некомерційного кінематографа.

— Чи є у вашій колекції твори українського кіно?

— Ми маємо всі основні роботи Олександра Довженка.

— Чи змінилася з повоєнних часів ситуація з комерціалізацією мистецтва? Чи повинен митець перейматися питанням грошей, коли працює над твором?

— Людина завжди повинна займатися лише тим, що вона любить і вміє робити. Я не митець, не роблю мистецтво. Я просто знімаю фільми. Чи був Довженко комерційним? Не треба розмежовувати комерційне мистецтво і некомерційне. Головне — що людина вкладає у творчість. Тим більше, деякі фільми, які коштують мільйони доларів, є неперевершеними. Але я бачив багато поганих фільмів, знятих за копійки.

— Зараз в інтернеті дуже багато різних мистецьких продуктів. Як ви визначаєте для себе їхню якість?

— У цьому питанні я цілком покладаюсь на закон Дарвіна. Як у житті, так і в кіно. Іноді у витворі мистецтва є щось непомітне, що тримає його на вершині, і навіть час не може змінити ситуацію. Справжнє завжди залишиться.

— Чи пам’ятаєте ви ваш перший фільм? Чи писали ви сценарій?

— Так, це був єдиний раз у моєму житті, коли я писав сценарій. Більше я ніколи цього не робив.

— Але в кіношколах нам кажуть, що ми маємо вчитися писати сценарії.

— Я не дуже довіряю кіношколам. Якщо ви хочете знімати кіно — беріть камеру і починайте. Але навіщо вивчати все підряд? Найкраща школа — це дивитись фільми і знімати фільми. Але якщо ви відчуваєте, що потрібен сценарій, — пишіть його. Проте кіношколи не потрібні.

— Вам чимало років, а на скільки ви почуваєте себе?

— Я думаю, мені десь близько 27 років.

— Яка з ваших робіт далася вам найважче? І чому? — запитую я.

— Жодна. Все, що я роблю, завжди проходить на одному диханні. Взагалі, мої роботи дуже прості. Можливо, мандрівка на батьківщину у 1970 році була трішки складною...але це була пригода (усміхається). Все завжди дуже легко.

— Тепер, у цей період вашого життя, у що ви вірите? — ризикую поставити метрові філософське запитання.

— Тепер...я вірю в усе. Абсолютно в усе.

— Скажіть мені як творець...

— Ні, ні, я не творець! Я нічого не створюю. Я лише записую на плівку те, що бачу.

— ...все ж таки, як ви вважаєте, для чого створено цей світ?

— Цей світ створено для того, щоб ми могли його фільмувати! (сміється).

«Потусарити» з Ленноном та Уорхолом

Виставка, яку привіз Йонас Мекас — «Із Нью–Йорка з любов’ю: Йонас Мекас, «Флуксус» та американський кіноавангард», — експонується у Музеї сучасного образотворчого мистецтва України. Акція зорганізована амбасадами США і Литви (це — батьківщина Мекаса), Центром візуальних мистецтв Йонаса Мекаса та Національною спілкою кінематографістів України. До 8 липня тут можна споглядати роботи відомих учасників мистецького руху «Флуксус» — Йоко Оно, Нам Джун Пайка, Джорджа Брехта, Бена Вотріє та Джорджа Мацюнаса; власну мультиекранну відео–інсталяцію з чотирьох фільмів, новий кінодоробок, численні документи, кінокадри, що ілюструють історію розвитку американського кіноавангарду, незакінчену серію 16–міліметрових стрічок, фрагменти яких схоплені у фоторамки й об’єднані у суцільне велике полотно під назвою To New York With Love.

Сюди треба прийти, «пожити» тут, щоб зрозуміти, відчути її дух. Ключові інсталяції виставки вражають простотою і безпосередністю авторського підходу. Навіть прикріплені скотчем роботи, які постійно падають на підлогу, ніби звертаючи на себе увагу. То з гуркотом злетить на підлогу творіння Йоко Оно із серії Do It Yourself («Зроби це сам») 1966 року. То раптом із динаміка відеоінсталяціїї «Квартет деструкції» в тишу увірветься жіночий крик. Також на екрані димлять і складаються, мов карткові будиночки, башти Всесвітнього торговельного центру, руйнується Берлінський мур...

Водночас за завісою таємничості навіть не намагаються приховувати себе учасники руху «Флуксус», чиї засади у цих стінах озвучив сам пан Мекас — спонтанність, посмішка, позитив. «Флуксус» — це мистецтво «приколу», рухлива гра, що дивує, іноді шокує і, водночас, розширює кордони світосприйняття за рахунок очевидної несхожості з картиною світу, до якої ми звикли. Так, треба подивитись «домашнє відео» Йонаса, на якому Джон Леннон із дружиною, Енді Уорхолом та Джорджем Мачюнасом «тусарять» на горищі будинку Мекаса. Фільм, знятий без будь–якої цілі, просто так і неначе вчора. Колись давно Мекас купив на позичені гроші свою першу камеру і відтоді, здається, не випускає її з рук. Навіть тепер знімає по одному фільму в день.

Кирило СІПКО