Чорне свято

Отже, місяць футбольного божевілля стартував. На відміну від попереднього «мундіалю», де невеличка церемонія відкриття турніру відбулася безпосередньо перед стартовою грою Німеччина — Коста–Рика, в Південній Африці на дебютну церемонію виділили спеціальний день. Добре відомо, що африканці полюбляють співати й танцювати, тож чому б їм було не скористатися нагодою влаштувати чергове свято, тим паче, якщо є такий поважний привід? Власне, саме офіційне відкриття перед учорашнім матчем під номером один ПАР — Мексика на стадіоні «Соккер Сіті» також провели доволі помпезно, задіявши аж 580 артистів. А напередодні пізно ввечері на стадіоні «Орландо» в найбільш криміногенному передмісті Йоганнесбурга — Соуето — влаштували окремий великий концерт із нагоди першого чемпіонату світу на теренах Африки.

Організатори форуму обіцяли подарувати глядачам найяскравіше шоу в історії континенту. Ймовірно, для місцевих мешканців четвергове святкування таким і вийшло. Але, здається, для більшості представників інших частин світу (трансляція велася на 215 країн) дійство виглядало доволі однотипним, якщо не упередженим. Абсолютна більшість виконавців, крім колумбійців Хуанеса та Шакіри, були чорношкірими і співали гімни у славу Африки. Публіку, серед якої дуже рідко траплялися білі, «заводили» співаки з Беніну, Малі, Сомалі тощо. Вистачало й сумної музики пустелі у виконанні бедуїнів.

Розбавляли виступи африканських ансамблів нетривалі промови відомих футболістів і чиновників та кілька естрадних зірок світового калібру. Крім Шакіри, котра під завісу свята виконала гімн чемпіонату «Час Африки», можна було оцінити Алішу Кіс і гурт «Блек айд піс». Після стартових танців під барабанний бій слова вітання виголосили президент ФІФА Йозеф Блаттер та очільник Південно–Африканської Республіки Джейкоб Зума.

Багато промовців відзначали тріумф чорношкірої Африки над політикою апартеїду (нагадаємо, до перемоги на виборах у ПАР Нельсона Мандели в 1994 році в країні панувала диктатура білих). А, мабуть, найбільше вразив англіканський архієпископ Кейптаунський Десмонд Туту, лауреат Нобелівської премії миру 1984 року. Знаменитий релігійний діяч, що пропагує «соціальне християнство», нині вже має 78 років, але на сцені перед мікрофоном поводився, як мала дитина на вершині щастя: така була в Туту міміка, жести, стрибки, вигуки й верески. Перший чорний єпископ ПАР був вбраний у спортивну форму, теплу шапочку й шарф збірної Південної Африки (і утеплився не лише він — надворі було холодно). Як і багато інших ораторів, Туту побажав перемоги на чемпіонаті «Бафані–Бафані» — національній команді ПАР.

На жаль, святковий настрій учора вранці зіпсувало трагічне повідомлення про смерть правнучки екс–президента Нельсона Мандели — Зенані. На шляху з концерту додому автівка, в якій вона їхала, перекинулася. За збігом обставин, ніхто, крім 13–річної дівчини, серйозно не постраждав. Поліція заарештувала водія до з’ясування причин автокатастрофи.

Через трагедію в родині Нельсон Мандела не прийшов учора на святкову церемонію перед матчем відкриття чемпіонату. Він у жалобі, а на стадіоні «Соккер Сіті» знову співали й танцювали.

Дійство на арені, вкритій спеціальним матеріалом, аби артисти не пошкодили газон, було досить простим, можна сказати, «бюджетним», і за акцентом на «анімацію» зображень із людських фігур дещо нагадувало відкриття Московської Олімпіади–1980. Прикметно, що під час цього шоу 88–тисячні трибуни були заповнені не до кінця.

ДО СЛОВА

Зі стартових хвилин трансляцій із ПАР український Перший національний канал почав випробовувати терпець своїх глядачів жахливим коментарем у виконанні «метра мікрофона» Сергія Савелія. Мало того, що «телевізійний конферансьє», як він сам себе назвав, аж ніяк не радував своєю дикцією, так ще й ганьбився знанням англійської мови на рівні трієчника середньої школи. Скажімо, фразу One goal — education for all («Одна мета — освіта для всіх») він перекладав як «Один гол, один футбол для всіх».