Андрій Шкіль,
народний депутат від БЮТ
— про закордонні турпоїздки Януковича у святі місця:
— Цілком очевидно, що такий напуск релігійності використовується для наполегливого політичного піару, що є проявом лицемірства. Ще півбіди, коли це робиться за власні кошти, але зовсім інша справа, коли Янукович здійснює приватне паломництво за державні кошти — тобто влазить в кишеню кожному громадянину... Це великий гріх і пряме порушення заповіді Божої «Не кради».
(УНІАН)
Дмитро Табачник,
міністр освіти України
— про свою нову ідею, як плюнути в обличчя галичанам:
— Трактування вітчизняної і світової історії не може змінюватися зі зміною Президента або міністра освіти. Тому підручник має наповнюватися фактами неспростовними — якщо, звичайно, керуватися позиціями цивілізованого європейця, а не представника маленького, але гордого, загубленого в горах племені.
(прес–служба ПР)
Ганна Герман,
заступник глави адміністрації Президента
— про обіцянку Януковича звільнити міністра вугільної промисловості, при тому
що Президент не має відповідних повноважень:
— Коли я була маленька, мені бабуся розповідала таку притчу про маленьку дівчинку, яка йшла, плакала і говорила: «Моя мама була брехачка, говорила, що мене поб’є, і не побила. А мачуха не говорила, а побила». У ній і шукайте відповідь на це питання.
(Zaxid.net)
Сергій Головатий,
нардеп від Партії регіонів, представник ПАРЄ у Венеціанській комісії
— про те, як він бореться за свою самостійність у фракції ПР:
— За ратифікацію харківських угод проголосував не я, а моя картка. Я в той день був у офіційному відрядженні... Після того я забрав і картку, і її дублікат, і вони більше без мене не голосують. І я не переживаю з приводу того, що про це думають ті [керівники фракції «Регіонів»], хто сприймає депутата, як шнурок свого черевика.
(«Главком»)
Микола Томенко,
заступник Голови Верховної Ради від БЮТ
— про передвиборчі обіцянки Януковича:
— Цілком очевидно, що нездійсненні передвиборчі цілі Януковича були сформовані закордонними політтехнологами, в основу підходу яких покладені гарні цифри або передвиборні міфи... Насправді, як у нас жартують, Україна може потрапити у «Велику двадцятку» тільки за умови, якщо протягом десяти років інші країни будуть стояти й чекати, поки Україна їх наздожене. Цілком очевидно, що треба прагнути до великого. Але апріорі помилкові утопічні цілі — це більше зло, ніж адекватні реалістичні.
(прес–служба Томенка)