Олесь Доній: Кажуть, мене бив сам кримінальний авторитет «Картавий»

Олесь Доній, найбільш відомий як лідер переможного студентського голодування далекого 1990 року, останнім часом прославився в інакший спосіб. Саме 40–річний нардеп від «Народної самооборони», який і так віддавна не міг похвалитися богатирським здоров’ям, став головною жертвою масової бійки в парламенті 27 квітня. Весь світ обійшли кадри фото й відео, на яких «статичного» Донія тримають за горло, душать, б’ють по голові кілька депутатів від Партії регіонів. Олесь більше місяця заліковував отримані травми у «Феофанії» — клінічній лікарні Державного управління справами. І досі не залікував. Певно, що раніше в сесійній залі не траплялося сутичок із такими важкими наслідками для здоров’я народного депутата.

Вимушено вільний час Доній використовував, як виявилося, не лише для лікування та обмірковування політичної ситуації, а й для спроб урятувати свою фракцію. А ще Олесь замислює нові проекти — їх він планує реалізовувати за допомогою в тому числі й давніх друзів з «УМ». Допоможемо. Ми ж в одному підводному човні, як–то кажуть.

«Пробачу нападників тільки тоді, коли проголосують за скасування харківських угод»

— Олесю, після бійки 27 квітня минуло півтора місяці, і лише тепер ти виписався з лікарні. Як почуваєшся? Що кажуть лікарі?

— На жаль, поки що я не цілком «у формі», тому досі перебуваю на лікарняному. Лікарі заборонили або рекомендували обмежити деякі речі, як–то користуватися комп’ютером довше 15 хвилин, літати літаками, керувати автомобілем, вживати алкоголь, фізичні навантаження, ну і, звісно, нервувати.

— Хто конкретно з «регіоналів» винен у такому стані твого здоров’я?

— Мене тоді оточили п’ятеро «регіоналів» — хтось тримав, хтось штурхав... Хто завдавав ударів ззаду та згори, я не бачив, але журналісти мені розповіли, що це був такий собі новий депутат Стельмашенко, який, за їхньою інформацією, є кримінальним авторитетом на прізвисько «Картавий».

— Чи за час лікування учасники бійки «з іншої сторони» відвідували тебе у «Феофанії»? Чи вибачалися?

— Один депутат–«регіонал» заїжджав — він порядний і ще не зіпсований оточенням. Справедливості заради слід сказати, що мало хто провідував мене і зі складу опозиційних фракцій — лише кілька давніх друзів. В основному, у лікарню приїздили приятелі з кола літераторів, музикантів, журналістів, ну і, звісно, особисті друзі та рідні.

— Певно, що раніше в парламенті не траплялося сутичок із такими важкими наслідками для здоров’я депутата. Хто оплачує лікування у «Феофанії»?

— Перебування в лікарні — Верховна Рада, а ліки — тепер, звісно, із власної кишені.

— Якби ти знав наперед про наслідки тієї сутички, то чи відійшов би в сторону, чи діяв би інакше? Скажімо, Славко Кириленко каже, що помилка полягала в тому, що ти не захищав голову руками, як мають робити боксери...

— Іноді бувають ситуації, коли краще програти, аніж нічого не робити. 27 квітня відбувалася ратифікація антиукраїнських угод. Свого часу я боровся за Незалежність України, і зараз готовий її відстоювати, тому ні про що не шкодую. Інша річ, що організацією спротиву займалися керівники, які або не вміють цього робити, або навмисно займалися саботажем. Якби я був організатором, то побудував би систему спротиву інакше.

— В одному з інтерв’ю нардеп–«регіонал» Ландик визнав, що учасники тієї бійки визнають свою вину, що їм слід помиритися, пробачити один одного, розпивши в ресторані пляшку коньяку. Чи ти готовий вибачити опонентів на таких умовах?

— Ні. Тільки якщо вони проголосують за скасування харківських угод щодо флоту. Адже проблема не в бійці як такій, не в «битовусі». Проблема в тому, що антиукраїнські сили в антиконституційний спосіб протиснули — зокрема, за допомогою кулаків — антидержавне рішення. Російська ідея того дня перемогла як більш агресивна...

— У другій половині травня прокурор Києва Ударцов казав, що тобі призначили судово–медичну експертизу для визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Чи вона відбулася? І взагалі, який твій офіційний статус у кримінальній справі, що розслідується з приводу подій 27 квітня у ВР, — потерпілий, свідок?..

— Та ніякий! Прокуратура досі не визнала мене потерпілим. Судмедекспертизу можна проводити тільки за умови, якщо визначити мій статус. Представники прокуратури, очевидно, бояться визнати мене потерпілим. Тому я в середу підписав заяву щодо бездіяльності слідчого.

«Ідеологія нинішньої влади України — російський націоналізм, форма правління — бандократія»

— Олесю, як ти оцінюєш політичну ситуацію, зокрема розклади у ВР, після 27 квітня?

— Після 27 квітня викристалізувалося розуміння, чим є насправді нинішня влада. Ідеологія нинішньої влади України — російський націоналізм. Тобто, в першу чергу, влада відстоює інтереси Росії, російської мови і культури. Тому в нас і різне ставлення до суверенітету України. А форма правління — бандократія.

Побиття депутатів мало бути сигналом, що нинішня влада дозволяє будь–які брутальні засоби тиску на суспільство. Не дивно, що незабаром сталися скандали з побиттям захисників парку в Харкові та підозрілою смертю студента в одному з київських відділів міліції. Адже, якщо можна бити опозиційних депутатів у парламенті, то на інших рівнях дозволяються ще гірші форми тиску. Тож поєднання російського націоналізму і бандократії і стало сутністю нової влади. Це така агресивна гримуча суміш, готова «вогнем і мечем» випалювати паростки української ідеї та відновлювати русифікацію.

— Чи можна стверджувати, що то була вирішальна на даному етапі сутичка для націонал–демократів у парламенті, і вони її програли?

— Звісно, ні. Українська ідея невмируща, і якщо на її сторожі не змогли стати фракції «НУНС» і БЮТ, то з’являться нові патріотичні сили. В цьому я абсолютно переконаний.

«БЮТ і «НУНС» скомпрометовані. Вся надія — на позапарламентські сили»

— Уже перебуваючи у шпиталі, ти звернувся з відкритим листом до колег із фракції «НУНС», пропонуючи шляхи реформування та порятунку парламентської фракції. Яка була реакція адресатів?

— Так, справді, відразу, як я тільки зміг, надиктував лист колегам по фракції. Надиктував, бо писати самостійно ще не міг. Я виклав своє бачення: в новій ситуації єдиний шлях для фракції «НУНС» — для того, щоб відстоювати інтереси опозиційного суспільства, — це внутрішня реформа. Я розписав три, як на мій погляд, прості і водночас вкрай необхідні пункти цієї реформи. По–перше, слід було виключити відступників — тих дев’ять чоловік, які або вступили до коаліції з «регіоналами», або проголосували за ратифікацію антиукраїнських угод. Подальше перебування ренегатів у фракції роз’їдатиме її зсередини і дезорієнтовуватиме виборців. По–друге, слід було переобрати голову фракції. Адже пан Мартиненко, як виходець із великого бізнесу, схильний до надмірної гнучкості і конформізму, а ці якості в нинішній ситуації демонструватимуть слабкість опозиції. Фракції потрібний новий лідер — дієвіший і впертіший у відстоюванні українських інтересів. По–третє, я вважаю, що фракції «НУНС» слід відмовитися від антиконституційної практики голосування чужими картками. «Регіонали» та їхні союзники постійно порушують Конституцію, де чітко зазначено, що депутати мають голосувати особисто. Але те саме робить і опозиція! Я єдиний депутат у Верховній Раді, який із самого початку принципово не голосує за інших і не дає голосувати за себе. Вважаю, що опозиція має бути чесніша й чистіша, аніж існуюча влада. І потрібно показувати чистоту на власному прикладі.

На жаль, ці, здавалося б, прості пункти не зацікавили більшість депутатів у «НУНС». Значна частина колег готова таємно підігрувати «регіоналам». Це означає, що фракція, не спроможна самоочиститися, втратила можливості представляти опозиційну частину суспільства.

— У якому зараз стані група «Народної самооборони», до якої ти належиш? Адже її фінансист Жванія — уже в коаліції, а Тимошенко, на яку орієнтувалася «НС» із Луценком, — у стані грогі, як кажуть боксери. Чи має майбутнє «Народна самооборона» як проект?

— На жаль, протягом трьох років «Народна самооборона» не проявила себе як окремішня політична сила. Тому вона не зможе стати осердям нової опозиційної сили. Але, сподіваюся, зможе стати однією зі складових нової опозиції.

— Сто днів Януковича мають наслідком переконливий реванш «донецьких» фактично в усіх сферах. За яких умов можливо похитнути цю владу? Адже схоже на те, що ми повернулися до нульової точки, і все треба починати спочатку, як у 1990–му (листівки, студентські виступи тощо). Чи ти так не вважаєш?

— Фракції «НУНС» та БЮТ, як я вже сказав, не гідні очолити опозиційний народний рух. Тож я покладаю всі надії на позапарламентські сили. У суспільстві досить багато людей, для яких українська Незалежність — не порожній звук. Ну що ж, якщо потрібно, значить починатимемо все спочатку.

«Махно — під питанням. Зате я придумав нові проекти!»

— Коли плануєш вийти на роботу — в парламент?

— Поки що я, на жаль, на лікарняному. На роботу — прагну. Як тільки дозволять лікарі — то відразу. Сидіти склавши руки не буду.

— І наостанок: чи відбудеться цього року фестиваль «День незалежності з Махном»? Твоє об’єднання «Остання барикада» досі організовувало цей популярний фест чотири роки поспіль...

— Через моє тривале лікування «День незалежності з Махном» зараз під загрозою, адже я не тільки головний ідеолог наших мистецьких проектів, а й головний організатор.

При цьому в лікарні я мав вимушено вільний час і придумав багато нових починань: це і кілька статей, і випуск кількох нових дисків, і кілька нових гуманітарних проектів, плюс дві нові організації та один новий фестиваль — цього разу повстанської та патріотичної пісні. Так що життя триватиме.

СВІЖА КРОВ

«Це логічно, що політологи йдуть у політику»

— Олесю, свого часу ти активно організовував політологічне середовище, потім змінив профіль і став депутатом. Тепер Кость Бондаренко пішов у заступники до Тігіпка в партію «Сильна Україна», Володимир Фесенко очолив Бондаренковий Інститут Горшеніна, а Валерій Чалий, один із керівників Центру Разумкова, — уже у «Фронті змін» Яценюка. Що означають ці перестановки, на твою думку? І чи можлива в нас узагалі незалежна політологія?

— Ну, можна ще пригадати, що і Дмитро Видрін був призначений Віктором Ющенком на посаду заступника секретаря РНБО. Секретаріату того ж Ющенка допомагав Вадим Карасьов. А от Андрій Єрмолаєв призначений уже Януковичем на посаду директора Національного інституту стратегічних досліджень.

Я не бачу в цьому нічого дивного. Цілком очевидно, що українська політика нині потребує нових персонажів. Надто вже затхлою і безперспективною для країни виглядає нинішня політична еліта. Політичні партії не навчилися виховувати наступників своїх лідерів. Тенденція ж протягувати в депутати або в держапарат своїх родичів (чим грішать політики як нинішньої влади, так і опозиції) виглядає вкрай непривабливо. Тому в пошуках нових облич політики і звернулися до плеяди відомих політичних експертів. Вони є начитаними, підготовленими, впізнаваними і достатньо прогнозованими. Думаю, що залучення кожного з них у політичні команди додає, а не віднімає.

Але популярних політекспертів — приблизно півтора–два десятка на всю країну, тому їхнє входження в політику не вирішує проблеми оновлення еліти. Країна потребує нових персонажів. І не просто нових облич, а людей із якісно новими підходами.