...В одному великому красивому місті жила–була дівчинка на ім’я Людмилка. Великий багатоповерховий будинок, однокімнатна квартира, великий портрет тата з мамою над її маленьким дитячим ліжечком із лози. Вона назавжди запам’ятала їхні обличчя — як день і ніч — білявий батько, темнокоса мама. Обоє променисті, з виразними очима. У тому загубленому дитинстві все було великим і незабутнім... Саме тоді почалася війна. Для Людмилки — з коридору, де тато у військовій формі прощався з мамою і з нею... Назавжди. Так автором і жорстоким сценаристом життя Людмили Феофанівни Дяченко (за чоловіком) стала війна...