Ідем козацьким поклонитися могилам...

Де полягли козацькі голови...

Упродовж віків поле Берестецької битви, зокрема острів Журавлиха поблизу села Пляшева, де православний люд під хрестом складав знайдені козацькі черепи та кості, притягував до себе нащадків славних козаків. Це місце стали називати Козацькими Могилами. Історичні джерела свідчать про народні відвідини цих м­ісць, щоб віддати шану і вклонитися пам’яті героїчним предкам. Цвіт української нації — Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Леся Українка — були серед перших прочан на Козацьких Могилах.

Та й нині не оминають заповідник «Поле Берестецької битви» українські патріоти. А той, хто побував тут, неодмінно сподівається приїхати ще хоча б раз. Як зізналися працівники заповідника, щороку на дев’яту п’ятницю після Великодня сюди навідується Віктор Ющенко. Неодноразово бувала й Ліна Костенко, часто відвідує святиню Микола Жулинський. Серед тих, хто буває тут, — і поляки. Правда, здебільшого вони скептично ставляться до урочистостей. Зазвичай навіть іронізують: ваші ж предки тут програли, а наші здобули звитягу. Але є й такі, які заходять у храм і моляться в ньому за душі загиблих — і українців, і поляків...

А влада просила — тільки без політики...

Заходи із вшанування пам’яті загиблих цьогоріч планували без помпезності та різноманітних політичних дійств. Зокрема, керівництво Рівненської області звернулося до політичних сил із проханням не використовувати жодної партійної символіки, а лише державну. «94 відсотки людей, згідно з опитуванням громадської думки, не хочуть бачити під час відзначення річниці битви під Берестечком жодних політичних виступів. Тому захід має бути без політичних мітингів», — наголосив заступник голови Рівненської облдержадміністрації Олексій Губанов на спільному засіданні політичної ради та Ради Українського козацтва. Де і кого опитував молодий чиновник–«регіонал» — невідомо, тож виявилося, що багатьом така пропозиція не сподобалась. Зокрема, голова фракції УНП у Рівненській облраді Олег Ковальчук переконаний, що намагання влади перетворити святкування на одні лише козацькі розваги не відповідає традиціям українського народу: «Люди з кінця 80–х років приходять на Берестечко для того, щоб зміцнити свій дух. Вважаю, що представники всіх політичних сил мають право виступити на мітингу, але не на території монастиря, а за його межами».

Незважаючи на заклики керівництва області провести цей день без партійної символіки, на Берестецькому полі знову було безліч партійних прапорів. Зрештою, пан Губанов напевне здогадувався, що його чекає на «політичному» народному вічі — коли йому як представнику Партії регіонів надали слово, звідусіль залунало «Ганьба!», хоча він досить справедливо зазначив, що «всі тут присутні мають просити прощення в загиблих козаків за те, що за роки незалежності Україна так і не стала заможною і потужною європейською державою».

Під постріли гармат

Напередодні урочистостей на Козацькі Могили зібрались представники козацьких організацій майже з усієї України. Як і кожного року, там відбулось козацьке таборування: сучасні козаки звели майже справжній табір із частоколом, прапорами і гарматами. Юні шанувальники козацької слави мали можливість відпочити в дитячому оздоровчому таборі. Упродовж т­рьох днів дійства всі охочі мали можливість повправлятись у стрільбі з лука, духової рушниці та взяти участь у козацьких забавах. А крім того, посмакувати смачним кулішем, який варили майже біля кожного намету.

А саме святкування традиційно розпочалося Божественною літургією та вселенською панахидою у Свято–Георгіївському чоловічому монастирі за участю патріарха Філарета. Після цього учасники пройшли хресною ходою і поклали квіти до пам’ятника українським козакам та селянам, що загинули в битві під Берестечком. Величезний прапор України до пам’ятника в полі несли під постріли козацьких гармат...

Чимало люду фотографувалося з майже справжніми (принаймні такими їх показують у фільмах) козаками, їли куліш, шашлик чи біляші. А хтось розглядав українські сувеніри, чимало з яких, щоправда, виявилися китайськими. Активісти Всеукраїнського молодіжного руху «Спротив» організували дійство, під час якого всі охочі могли «завдати удару» символічному манекену у спортивній формі, на руці якого виднілося зеківське татуювання «Вітя». Завдати удару «Віті» можна було, накинувши манекену на голову чи на руки хвойний вінок. Утім деякі громадяни не могли утриматись від того, щоб не дати Віті ляпаса чи копняка. Кидання вінка, запевняли організатори, є своєрідним початком процедури імпічменту Президента Януковича...

ДОВІДКА «УМ»

Дев’ята п’ятниця після Великодня

Берестецька битва була найбільшою битвою визвольної війни гетьмана Богдана Хмельницького і першою його серйозною поразкою. Вона відбулася 28 червня — 10 липня 1651 року біля містечка Берестечко між військом польського короля Яна Казимира II і союзними українсько–татарськими військами на чолі з Богданом Хмельницьким і ханом Іслам–Гіреєм III. Отримавши перемогу, поляки не зважилися продовжити війну й розпочали переговори.

У червні 1908 року на Журавлисі відбулося перше офіційне вшанування пам’яті козаків. Царський уряд прагнув переконати, що, мовляв, козаки воювали за православну віру, за «отєчєство», тобто за Росію. Про те, що вони боролися за свою Батьківщину — Україну — воліли не згадувати. Тоді ж виникла ідея побудови храму–пам’ятника на цьому місці, щоб зібрати тут останки тисяч безіменних героїв. У 1909 році, у дев’яту п’ятницю після Великодня, відбулися перші велелюдні хресні ходи до острова Журавлиха, які стали традиційними. У них брали участь тисячі віруючих під керівництвом сотень духовних осіб. До 1914 року на Журавлиху перенесли з села Острів дерев’яну церкву св. Михайла, спорудили храм–усипальницю св. Георгія–Переможця, в нижньому ярусі якої вміщено саркофаг із кістками козаків, частково звели муровану стіну, монастирський скит.

У часи Другої Речі Посполитої польська влада активно протидіяла відвідуванню Козацьких Могил, щоб не допускати відновлення історичної пам’яті. Незважаючи на те, що поліція й жандармерія розганяли непокірних, били, кидали до в’язниць, Козацькі Могили стали місцем масового паломництва національно свідомої молоді. Але про впорядкування місць, де полягли козаки, не могло бути й мови.

У радянські часи в обителі було колгоспне господарство, ферма, пізніше — лікарня. А в 1965 році українська інтелігенція добилася від уряду створення тут заради збереження святині музею–заповідника «Козацькі Могили» (у 2008 році Указом Президента Віктора Ющенка заповідникові надано статусу національного) .

18 червня 1989 року вперше відбувся День пам’яті козаків. Тоді ж над полем, де відбулася битва, пролунала пісня на слова Тараса Шевченка «Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле» у виконанні Кубанського козачого хору. Уперше за багато років на полі замайоріли українські синьо–жовті прапори, тоді ще не державні. Великим проявом пам’яті українців стало відзначення 340–ї річниці Берестецької битви. У червні 1991–го більше півмільйона прочан з України та зарубіжжя зібралися на Козацьких Могилах, вклонитися загиблим козакам прибув і Святійший патріарх Київський Мстислав.