Світло й тіні ювілею автокефалії

Урочистості з нагоди 20–річчя відновлення Української автокефальної православної церкви на малій батьківщині її першого Патріарха Мстислава (в миру — Степана Скрипника) зініціювали управління Полтавської єпархії УПЦ Київського патріархату, місцеве православне братство Андрія Первозваного та міське товариство «Просвіта». Заходи почалися минулої суботи молебнем за Українську церкву й державу у відбудованому Святоуспенському кафедральному соборі. Звідти кілька сотень віруючих вирушили хресною ходою до пам’ятника загиблим українським козакам. Панахиду по всіх полеглих за волю України відслужили єпископ Полтавський і Кременчуцький Федір та священики очолюваної ним єпархії. У соборі відбулося урочисте зібрання. Промовляли священики, науковці, активісти громадських організацій, парафіяни, котрі стояли біля витоків відродження питомо українського духовного життя на теренах Полтавщини.

Про патріотів України і... керівних посад

Більшість із них наголошували: те відродження, що його започаткував у червні 1990 року Всеукраїнський помісний собор УАПЦ, стало третім у нашій історії. Перші два українці швидко «загубили» через брак власної незалежної держави. Сьогодні така держава, слава Богу, є. Та якщо й зараз будемо байдужими до загроз її існуванню, то наступного відродження держави і церкви можемо взагалі не дочекатися...

Особливо схвилювали присутніх відеозапис виступу першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава та демонстровані на великому екрані світлини, на яких зафіксовані щасливі миттєвості його повернення у ще «радянську» Полтаву після багатьох десятиліть вимушеної розлуки з рідним містом. На завершення урочистостей хори трьох храмів обласного центру виконали класичні духовні піснеспіви.

Прикро тільки, що загальну піднесеність святкувань «приземляли» деякі, так би мовити, суто світські обставини. Зокрема, багатьом впадала в око відсутність керівників обласної та міської влади, знаних місцевих політиків. Причому не тільки «свіжоспечених» — тих, що «від Президента Януковича». Власне, єдиним повпредом владної верхівки краю, що в цей день прийшов до собору, був заступник голови обласної ради, «нашоукраїнець» Петро Ворона. Решта його «помаранчевих» побратимів, які ще вчора обіймали найвідповідальніші посади в обласній та районних держадміністраціях, а сьогодні залишаються провідниками партійних організацій, депутатами всіх рівнів, не буденну для своєї «пастви» подію чомусь проігнорували. Так само, як зовсім недавно, у травневі «петлюрівські» дні, забули бодай квітку покласти до меморіальної дошки на честь одного з найвидатніших будівничих незалежної Української держави. Виходить, раніше ці діячі приходили сюди лише за «велінням» посади? «Нічого, перед виборами вони про нас знову згадають», — сумно іронізували з цього приводу в розмові з кореспондентом «УМ» «рядові» прихильники Української церкви й держави.

Особливі «заслуги». Чиї?

А от БЮТівських керманичів Полтави тут уже ніхто й не чекав. Бо ж в обласному центрі всі добре знають: мер Андрій Матковський і його команда б’ють чолом тільки Московському патріархату. Хоча полтавці ще не забули телетрансляції Великоднього богослужіння з головного храму УАПЦ, під час якого митрополит Мефодій усіляко дякував Юлії Тимошенко за заслуги.

Нагадаємо, що й першого українського православного Патріарха Мстислава 20 років тому обрали саме як предстоятеля УАПЦ. А тепер погляньмо на «заслуги» висуванців БЮТ, які очолюють полтавську мерію, у справі збереження унікальної історичної пам’ятки — будинку №11 на вулиці Карла Лібкнехта, де народився майбутній Патріарх Мстислав (Степан Скрипник). Під час згаданого приїзду до Полтави Мстислав відвідав рідну хату, яка дивом збереглася, і навіть зустрів там сусідку, котра пам’ятала його ще хлопцем... Згодом там побувала Слава Стецько, інші відомі люди.

Однак «УМ» уже розповідала про жалюгідний стан цієї глинобитної хатини, яка, по суті, перетворилася на розвалюху. Свого часу, аби не втратити історичну споруду остаточно, її перебрала під свою опіку місцева активістка церковного життя. Допомагати їй взялися представники кількох громадських організацій патріотичного спрямування. «Нічийну» частину будинку ентузіасти вивільнили від сміття, трохи оновили фасад і назвали музеєм, прикріпивши відповідну табличку та мармурову меморіальну дошку із зображенням Патріарха УАПЦ. Та йдеться про чистісінької води «самодіяльність», яка не вирішує головної проблеми будинку — його збереження зі справжньою музеєфікацією. Більш ніж столітня халупа вже згнила і струхлявіла настільки, що тепер її треба відбудовувати фактично заново. Але ж це слід робити фахово, із неодмінними «вкрапленнями» збережених оригінальних матеріалів, зі збереженням духу тієї епохи.

Музей? Ні, руїна!

«Із проханнями перейменувати вулицю Карла Лібкнехта на вулицю Патріарха Мстислава, посприяти відселенню мешканців з іншої частини того будинку та його відбудові з перетворенням на справжній музей небайдужі полтавці зверталася ще до попередньої міської влади, — розповідає «УМ» керівник громадської організації «Українська справа» Віктор Стеблянко. — Однак тодішні батьки міста виявилися глухими до цих прохань. Писати чолобитні сьогоднішнім очільникам мерії, котрі до своїх особливих заслуг зараховують заборону на встановлення у Полтаві пам’ятників Петлюрі — дядькові Степана Скрипника — та гетьману Мазепі, вже не бачимо сенсу». За словами Стеблянка, певні надії зажевріли два роки тому, коли до Полтави приїжджав тодішній міністр культури Василь Вовкун. Йому показали будинок Патріарха Мстислава, попросили допомоги у справі збереження його для нащадків. Пан міністр обіцяв зайнятися проблемою, але реально нічого не було зроблено...

ЧЕКАТИ НЕДОВГО?

Невдовзі всі проблеми цього багатостраждального будинку можуть вирішитися раз і назавжди. Адже він буквально розсипається на очах. Ще одну таку люту зиму, як цьогоріч, Мстиславова хата навряд чи переживе — просто завалиться й поховає під руїнами і свою унікальну історію, і надії багатьох українців з усього світу доторкнутися до пам’ятки, пов’язаної з першим українським православним Патріархом.

А міська влада Полтави, що велемовно декларує наміри перетворити обласний центр на туристичну Мекку, здається, тільки цього й чекає...

«Чи є у світі ще країна, де б чинили таку наругу над пам’яттю одного з фундаторів національної церкви?» — риторично запитували промовці на ювілейних урочистостях із нагоди 20–річчя відновлення УАПЦ.