Сучасних письменників на полицю, а не в шкільну програму? (Фото Тетяни ШЕВЧЕНКО.)
За легендою, у розбійника Прокруста, володаря одного з давніх міст, було спеціальне ложе для гостей. Туди укладали довірливих подорожніх. Якщо ліжко було для них закоротке — нещасним відрубували ноги. Якщо ж задовге — витягували за руки і ноги до потрібної довжини. В українському культурному просторі роль такого «хірурга» узяв на себе міністр освіти і науки Дмитро Табачник. Свого часу під скальпель урядовця потрапили українська історія й мова. Штучно «розтягнулася» російська мова і література. Тепер ампутація загрожує нашій літературі — дзеркалу і скарбниці національної культури.
На «гарячій лінії» в «Комсомольской правдє в Украінє» міністр Дмитро Табачник так визначив параметри свого «прокрустова ложа»: «Перше — це гуманізація і деполітизація підручників. Друге — ми повинні розвантажити навчальну програму, тому що вона занадто ускладнена. Вивчати все неможливо. Наприклад, програма з української літератури. Існують європейська, французька традиції: там у школах не вивчають нині живих письменників, оскільки не устоялися ще естетичні критерії».
Отже, віднині єдиним критерієм талановитості та значущості в літературі для митця буде його, прости Господи, смерть. Тому наші діти не зможуть сьогодні читати у школі твори Дмитра Павличка, Марії Матіос, Оксани Забужко, Ліни Костенко, Івана Драча та інших.
Чим не догодили міністру освіти і науки сучасні українські письменники? Чому саме вони визнані баластом, що переобтяжує шкільну програму? Пояснення пана Табачника шите білими нитками, і ставитися до нього серйозно мисляча людина не буде. Ну хоча б тому, що сумновідома «деполітизація» підручників, названа в народі «дебілізацією», насправді має чіткий політичний підтекст. І тому, що сучасну літературу таки вивчають у європейських країнах як частину загального літературного процесу. Навіть Росія, до якої по поради та досвід любить їздити наш міністр освіти, включає сучасних авторів до шкільних програм. І пан Табачник не може про це не знати. Отож, справа тут у чомусь іншому. Експерти називають різні причини заяви міністра.
Українофобські погляди Дмитра Табачника — це, безумовно, перша. Логічно, що, перекроївши історію і замахнувшись на мову, добити національну самоідентичність можна , «каструвавши» літературу. А саме — викресливши її сучасну частину, яка відображає неприємні для пана міністра тенденції суспільного життя незалежної України.
Намагання зруйнувати існуючі програми і унеможливити сам процес вивчення української літератури — це друга. Адже на укладання нових програм і випуск нових підручників потрібен час і кошти, яких країна не має. Крім того, заборонивши знайомство з творами сучасних авторів, пан міністр фактично викреслює з літератури цілий напрям — постмодернізм, без знання якого неможливо бути сучасною розвиненою людиною. Як розповідають учителі, якраз вивчення нової літератури викликає у молодих людей найбільше зацікавлення. Саме твори сучасників здійснюють зв’язок між минулим і теперішнім, виводять «вічні» загальнолюдські проблеми та образи на якісно новий рівень, відображаючи специфіку нових людських відносин. Без цього немає сенсу говорити про виховання самостійної особистості, у якої сформований так званий «моральний імунітет» і естетичні смаки.
Вимагає додаткових годин вивчення російської мови і літератури (які, на відміну від української літератури, чомусь не переобтяжують учнів) — це третя. Де їх узяти так, щоб уникнути перевантаження і не перевищити ліміт кількості уроків у тиждень? Вихід, який знайшов пан міністр, простий і геніальний: урізати (а там хто знає — може, й зовсім відмінити) кількість уроків української. І це можна зробити, лише скоротивши програму і «викинувши» з неї частину творів.
«Желание мелко подгадить соседу, предать, выгадать что–то, обманув ближнего, желание потерять глаз, чтобы сосед вовсе ослеп — характерная особенность формирующейся украинской нации». Це цитата з книги Дмитра Табачника «Утиный суп по–украински», розміщена на сайті tabachnik.net.ua. І саме вона може пояснити четверту причину. Не потрапивши до жодного пристойного підручника чи цитатника, міністр–«письменник» задовольнив свої амбіції в інший спосіб. Мовляв, справжнього генія визнають лише після його смерті. Коли «устояться естетичні критерії». І під шумок викреслив талановитих конкурентів (привіт від Сальєрі).
Невідомо, як там у пана міністра з «супом по–українськи» (у нас значно популярніший борщ), а кашу він заварив добрячу. І дуже помиляються ті, хто вважає нашого полковника історичних наук недалекою, неосвіченою або неадекватною людиною. Кожна його ідея (навіть найабсурдніша на перший погляд) — чітко продуманий і виважений крок на шляху до визначеної мети. «Современные войны... ведутся и выигрываются в информационной сфере», — пише міністр у своїй «кулінарній» книзі. Отож, готуємося захищати все українське під час інформаційного бліцкригу Табачника.
А поки пан міністр веде наступальні військові дії, підпорядковані йому «тили» кинуті на призволяще: проблеми не вирішують, реформи не впроваджують. Натомість з’являються нові, штучно створені труднощі й перешкоди. І якщо усі плани і сподівання Дмитра Табачника здійсняться, наслідки такого керування освітньою галуззю ми будемо смакувати ще довго. Головне тут — не вдавитися звареним за чужим рецептом «супом».
Дмитро Павличко,
поет, громадсько–політичний діяч:
— Викреслити сучасних авторів зі шкільної програми — значить викривити сучасність. Я сприймаю заяву пана Табачника як один із багатьох намірів антиукраїнського міністра позбавити ще одного національного імпульсу нашу культуру і систему освіти.
Володимир Цибулько,
поет, есеїст:
— У Табачнику просто зіграло його графоманське «его». Він ще не встиг написати свій роман і вже ніколи не встигне віпхати його у шкільну програму з літератури. От і все. Коментувати дії убогих розумом людей — це принижувати себе.
Василь Пахаренко,
професор кафедри української літератури і компаративістики Черкаського національного
університету ім. Богдана Хмельницького:
— Ідеальної програми викладання будь–якого предмету не буває. І програма з української літератури — не виняток. Вона потребує вдосконалення. Але не руйнування. Заява пана міністра мене не задовольняє з кількох причин. По–перше, Дмитро Табачник не є фахівцем у викладанні української літератури. Я б, наприклад, ніколи не взявся коментувати програму з фізики чи навіть історії. По–друге, живий письменник чи ні — це абсолютно не критерій для визначення доцільності вивчення його творів у школі. По–третє, сучасна література найбільше цікавить і захоплює молодь. Тому що порушує актуальні проблеми, які зачіпають. Крім того, сучасні твори — це жива сучасна мова. Викреслюючи твори «живих» авторів, ми відмовляємося від цілого етапу світового літературного процесу (літератури епохи постмодернізму), який охоплює останні 30—40 років. Постмодернізм — це, до речі, той напрям, який є сьогодні панівним у мистецтві та й, власне, в усьому житті. Між іншим, сам пан Табачник є типовим прикладом постмодернізму в політиці. Тому що постмодернізм значною мірою відображає абсурдність навколишнього світу (а призначення на посаду міністра освіти України людини, яка відверто виступає проти всього української — то абсурд). Постмодернізм виступає проти ідеології (Табачник декларує заперечення будь–якої ідеології, хоча насправді це гра на користь ідеології сучасного керівництва іншої держави). І, нарешті, характерна риса постмодернізму — схильність до гри. Постмодерністи говорять одне, а думають інше.
Алла Василенко,
мама старшокласниці:
— Не можна кинути дитину сам на сам із океаном сучасної літератури і культури. Шкільні уроки літератури мають показати орієнтири, виховати читацькі смаки. Я за те, щоб моя дочка як людина освічена знала сучасних авторів. Але треба визначитися з критеріями відбору їхніх творів. Коли я подивилася, що вивчає моя дочка, — дещо мені здалися занадто дорослим. Наприклад, історія жінки, яка, мов рукавички, міняє чоловіків. Учителька пояснила дітям, що це образ сильної особистості, яка перебуває у постійному пошуку. Ну навіщо це дівчині? Можна було б обійтися без еротичних творів.
Олена Кузьменко,
вчитель:
— Сучасну літературу обов’язково треба вивчати. Але, звичайно, лише перевірені часом твори. Як же можна не знати «Два кольори» і «Марусю Чурай»? З роботами молодих письменників також треба знайомитися, але оглядово, на уроках позакласного читання. І навіть якщо вони подають негативні зразки поведінки, це теж корисно, адже може стати приводом для дискусії і показати, як не треба виходити з тієї чи іншої життєвої ситуації. А з приводу естетичних критеріїв оцінки сучасних авторів, хочу сказати: можливо, у пана міністра вони й не устоялися. То треба більше читати й аналізувати. А в нас із цим усе в порядку.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
