Вояки сил коалiцiї вiдчувають у гарячiй точцi дедалi бiльшу загрозу. (Фото РЕЙТЕР.)
Українські хлопці й надалі воюватимуть в Іраку. Так сказав Леонід Кучма, якому президент Сполучених Штатів Джордж Буш час від часу пише солодкі листи з подякою за підтримку, які, вочевидь, так тішать самолюбство Президента України. Та що там самолюбство — Леонід Данилович, мабуть, і досі сподівається зброєю українських солдатів вибити собі індульгенцію від Заходу. А тому «тікати» з «гарячої точки» не збирається. «Україна прийшла в Ірак з миротворчою місією. Ми не завойовники, не окупанти. Ми маємо намір виконати свій обов'язок до кінця. Ми не втечемо», — заявив Кучма вчора у Бахчисараї.
Не виправдала надій українських матерів, які щодня сподіваються на швидше повернення своїх синів з Іраку, і Верховна Рада. Двічі протягом учорашнього ранкового засідання на розгляд сесійної зали виносилося питання — ні, не про виведення наших військ з вотчини Саддама, а всього лише про включення цього питання в порядок денний. І двічі зал цю пропозицію не підтримав: спершу на табло висвітилося 212 голосів «за», а згодом, після вимушеної перерви й рішення переголосувати по-новій, цифра у зеленому, «позитивному» рядку виявилася не набагато більшою — 216. У повному складі за розгляд питання про, у кучмівському варіанті, «втечу» наших солдатів з Іраку проголосували фракції Блоку Тимошенко, Соцпартії та КПУ, «Наша Україна» дала 93 «за» зі 100 можливих, з «більшості» на зелені кнопки натиснули семеро нардепів. Плюс іще 12 голосів постачила новонароджена група «Центр». До речі, за словами кількох «наших українців», у них із комуністами існувала домовленість: «НУ» одностайно підтримує пропозицію внести до порядку денного постанову про виведення українських військ з Іраку, а КПУ, у свою чергу, одноголосно схвалює постанову про «мукачівське» питання. Але ні з першим, ні з другим не склалося...
Дехто з досвідчених дипломатів переконаний: зараз і справді не можна забирати наші війська з Іраку. Так вважає, зокрема, колишній глава МЗС, а нині — голова парламентського комітету з питань євроінтеграції, представник «Нашої України» Борис Тарасюк. В інтерв'ю кореспондентові «УМ» пан Борис зазначив, що виступав категорично проти направлення українських солдатів в Ірак. Тим паче що, за словами Тарасюка, нічого спільного з миротворчою ця операція не має, оскільки миротворчими називаються лише ті акції, які санкціонує Рада Безпеки ООН. Окрім того, «кучмівський режим, який ініціював це направлення, не міг представити жодних гарантій безпеки наших військовиків, — зауважив Борис Іванович. — Але тепер, коли наші війська вже там, в Іраку, ситуація дуже складна. Звісно, нас дуже непокоїть те, що серед українців уже є жертви, однак хто повинен за це відповідати? Та влада, яка направила їх туди! І не треба переводити стрілки на Верховну Раду! Бо тепер уже пізно — Україну як державу розглядають по її поведінці, й відступати не можна: у нинішній ситуації вивести війська означало б зрадити партнерів по коаліції й тих іракців, які намагаються знищити тероризм і відновити стабільність у своїй країні. Це справді дуже складне питання...»
На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>
«У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>
Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>
Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>
Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>
У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>
