Якщо запитати сьогодні українців, чим ощасливив їх Президент Янукович за сто днів свого перебування на найвищій у дер­жаві посаді, то більшість назве зниження ціни на газ. «А мені байдуже той Севастополь і російський флот, аби газ був деш­евий. І не одна я так думаю! — безапеляційно каже моя безробітна кума, яка живе в селі на Житомирщині, має трьох дітей і чималий будинок, за опалення якого цієї зими її родині доводилося викладати понад 500 гривень щомісяця. — Ми вже й грубу в хаті змурували, а все одно, знаєш, як цієї зими мерзли? Газ доводилося дуже економити» «Невже ти справді гадаєш, що «здаючи» Севастополь за нібито дешевий газ вони справді думали, щоб тобі та твоїм дітям було тепло? — дивуюся наївності своєї колишньої однокласниці. — Та вони про заводи свої думали, а таких як ти все одно рано чи пізно «нагріють»!» Ця розмова пригадалася, коли нещодавно в «маршрутці» почула розмову двох сільських тіток, які теж тішилися, що «хоч газ зимою буде дешевший». У цій омані, що Україна нарешті буде «для людей», й далі перебуває ще чимало простаків–українців.