Соколиний вік

Київ посідає особливе місце в історії вітчизняної авіації. Саме тут знялися в повітря перші в Російській імперії та в Україні літаки місцевого виробництва. І сьогодні Україна є однією з восьми авіабудівних держав світу. Ми маємо повний авіаційний цикл — здатні проектувати, виробляти, експлуатувати і ремонтувати літаки. Саме в нашій країні створені й нині літають найбільші в історії людства крилаті машини Ан–124 «Руслан» та Ан–225 «Мрія». А починалося все рівно сто років тому...

Стати на крило

«Гордий птах злетить із вершини Монте–Чечері, сповнюючи світ захопленням і зачудуванням...» Ці слова Леонардо да Вінчі, який винайшов дивний повітряний апарат — прототип дельтаплана, пророчили грандіозне майбутнє людства, яке врешті приборкає повітряний простір. І це сталося!

Освоєння «п’ятого океану» започаткували повітряні кулі й дирижаблі. Їм на зміну прийшли безмоторні літальні апарати — планери. Ще 1885 року поставити на планер парову машину пробував російський контр–адмірал Олександр Можайський. В нього не вийшло... І от 17 грудня 1903 року в США вперше у світі піднявся в повітря «Флаєр», створений братами Райт. 13 вересня 1906–го у Франції злетів перший літак у Європі — «авієтка» бразильця Сантос–Дюмона.

Найпоширеніші літаки того часу — дітища французів Фармана, Вуазена, Ньюпора та Блеріо, в Німеччині — Фоккера. Авіація в Європі стала модним захопленням. Літати чи протегувати авіаторів було справою престижною та почесною. Так почалася історія світової авіації.

Небо Києва, небо Одеси...

Російська імперія не пасла задніх. Тут ще не було жодного пілота, жодного літака, а в Одесі 24 березня 1908 року заснували «Одеський аероклуб» — перший у Росії та й в Україні. У 1909 році аероклуб закупив у Франції літак «Вуазен». Успішні польоти почалися, коли пілотувати диво–техніку став виходець зі Смоленщини Михайло Єфимов, чемпіон Росії з мотогонок. Він і став першим російським авіатором. Політ над одеським іподромом на французькому аероплані «Фарман–IV» датований 21 березня 1910 року. Наступним пілотом в Одесі був Сергій Уточкін, який першим у Російській імперії здійснив польоти над морем.

Але починався масовий рух іще раніше — в Києві. Пропагувати ідеї планеризму з перших днів XX століття почав професор Київського політеху М. Артем’єв. У 1905–1906 роках він створив повітроплавальну секцію при механічному гуртку КПІ. До 1908–го вона включала відділи аеропланів, гелікоптерів, орнітоптерів та двигунів. Науковим керівником гуртка був професор КПІ Микола Делоне.

Урешті, 29 жовтня 1909 року було створено «Київське товариство повітроплавання». Членами КТП були люди, яким судилося стати легендами авіації: конструктор літаків та вертольотів Ігор Сікорський, творець гідролітаків Дмитро Григорович, «батько» першого в Російській імперії літака Олександр Кудашев, льотчик Петро Нестеров, власник одного з перших авіаційних заводів Федір Терещенко, конструктори перших аеропланів Георгій Адлер, Федір Билінкін, Олександр Карпека, брати Касьяненки, Олександр Свешников, барон Фальц–Фейн та інші. Товариство мало свій друкований орган — журнал «Авіація і повітроплавання», і навіть власний аеродром на Куренівці.

Міська влада Києва сприяла різноманітним виставкам, демонстраційним польотам і змаганням літунів. В інших же містах влада почасти діяла в дусі заяви відомого чорносотенця Маркова про те, що «перш ніж дозволити народу літати на літаках, треба навчити літати поліцію».

У 1910 році в небо України піднялися не лише перші пілоти на «заморських» аеропланах. П’ятого червня (за новим стилем), сто років тому, професор князь Олександр Кудашев над полем іподрому, розташованого недалеко від КПІ, здійснив перший в Україні та Російській імперії політ на «своєму» літаку — місцевого виробництва. Преса писала: «Кудашеву вдалося двічі піднятися в повітря і пролетіти кілька десятків саженів, останній раз на висоті півтори сажені». Таким чином, перший аероплан Російської імперії, який піднявся у повітря, було створено в столиці України.

Найзнаменитішим із київських конструкторів став Ігор Сікорський — всесвітньо відомий творець літаків та вертольотів. Восени 1907 року він вступив до Київського політеху, а у 1908–му, прочитавши про польо­ти братів Райт, «захворів» авіацією. Уже через десять днів після Кудашева на літаку «БІС–2» (Билінкін, Іордан, Сікорський) 21–річний Ігор пролетів 250 метрів.

І лише третім у Російській імперії став апарат не київського конструктора. 19 червня 1910–го аероплан інженера Якова Гаккеля, злетівши з аеродрому Гатчина під Санкт–Петербургом, подолав по прямій близько 150 метрів.

Усе вище: від Волині до Сумщини

Авіабудування на київській землі розвивалося стрімко. Останнім зі створених Сікорським у Києві літаків (у листопаді 1911–го) став С–6. 29 грудня 1911 року його творець встановив на цьо­му апараті перший російський рекорд швидкості з екіпажем із трьох чоловік — 111 км/год (на висоті близько 1,5 км). А на вдосконаленому варіанті С–6а 14 березня 1912–го молодий конструктор виконав рекордний політ із небаченою кількістю пасажирів — одразу чотирма!

У квітні 1912–го студент КПІ Сікорський отримав запрошення на Російсько–Балтійський вагонний завод у Пітер як головний конструктор щойно створеного авіаційного відділення. Його технічний персонал склали переважно київські конструктори — Кудашев, Єргант, Адлер, Кліміксєєв, Серебреников та інші. Вони переїхали до Петербурга на запрошення Сікорського. У березні 1913 року був готовий двомоторний (пізніше — чотиримоторний) літак–гігант «Гранд», а незабаром — «Руський витязь». А 5 грудня 1913–го злетів третій гігант — «Ілля Муромець», на якому Сікорський здійснив сенсаційний для тих часів переліт за маршрутом Петербург—Київ—Петербург.

На початку 1913 року ще одного київського висококласного інженера–авіатора — Дмитра Григоровича — запросили на посаду керівника авіаційного заводу Щетиніна в Петербурзі. Григорович створив літаючі човни М–5 і М–9 — найвидатніші гідролітаки І Світової війни.

Київська школа літакобудування була першою в Росії й Україні і включала також Карпеку, Іордана, Свешникова, Ільницького. Із 1910 по 1914 роки київські конструктори побудували близько 40 аеропланів. Вони успішно пройшли шлях від підскоків на простеньких «етажерках» до створення перших у світі великих багатомоторних літаків. Багато імен інженерів та літунів залишилися невідомими, але створена ними атмосфера польо­ту думки перетворила Київ на найбільший в імперії авіаційний центр.

Тоді ж київський мільйонер–цукрозаводчик Федір Терещенко створив у своєму маєтку Червоне на Волині велику майстерню.

Окрім Києва, свої літаки створювали й одеські конструктори — Хіоні, Ворушило, Гречишкін, Євневич та інші.

Банкір О. Анатра на базі майстерень аероклубу створив в Одесі завод, що випускав головним чином літаючі човни Григоровича, які не поступалися зарубіжним.

У Харкові будували літаки С. Гризодубов та Л. Школін, у Львові — Є. Любанський.

Будували літаки і в Тернополі, і в Севастополі, на Сумщині.

Як відомо, в революційні роки Ігор Сікорський полишив Росію і в 1919–му опинився у США. Лише в 1923 році йому вдалося заснувати фірму Sikorsky Aero Engineering Corporation. Щоб не конкурувати з такими гігантами, як «Боїнг» та «Мартін Локхід», він повернувся до свого «першого київського кохання» — вертольотів. 14 вересня 1939 року злетів «первісток» — гелікоптер У8–300. Наступні успішні моделі перетворили колишнього киянина на «ікону» американського, та й усього світового вертольотобудування. А єдиний у світі пам’ятник «королю гвинтокрилів» відкрито біля відділу авіації та космонавтики імені Сікорського в Державному політехнічному музеї при Національному технічному університеті «КПІ».

Надії та можливості

24 листопада 1910 року на Куликовому полі Одеський аероклуб відкрив першу в Російській імперії школу пілотів. 21 вересня 1911–го відбувся її перший випуск — дев’ять офіцерів стали військовими льотчиками.«План організації авіаційної служби в армії» в Росії було затверджено у квітні 1911–го.

Серед воєнних льотчиків, які проявили себе в роки І Світової війни, було чимало вихідців з України. Зокрема, перший ас і розробник тактики винищувальної авіації Євграф Крутень. Найвідоміший із бойових пілотів того часу — уродженець Нижнього Новгорода Петро Нестеров. Дев’ятого вересня (за н. ст.) 1913–го над Сирецьким полем у Києві поручик Нестеров уперше у світі виконав на «Ньюпорі» замкнену петлю у вертикальній площині, названу «мертвою». А за рік у небі над Львівщиною вперше тараном збив літак противника і загинув сам.

Війна спонукала завод акціонерного товариства «Дека» у 1916 році терміново створити в місті Олександрівську (нині — Запоріжжя) відділення авіадвигунів. Так було покладено початок авіаційному моторобудуванню. Сьогодні це — гордість української промисловості — моторобудівний завод «Мотор–Січ».

Окрім того, в березні 1916 року в Києві воєнне міністерство створило Центральну аеронавігаційну станцію.

...Після революції 1917 року вже незалежна Україна почала створювати власні повітряні сили. Тоді воювали всі проти всіх. Наслідки — перед­бачувані... Опис тодішніх бойових дій — далеко не найзахоплюючий епізод в історії розвитку української авіації.

Після громадянської війни, щоб підняти авіапромисловість і організувати повітряні перевезення, виникла потреба на кадри. У Радянській Україні піонером цієї справи знову став КПІ, де у 1921 році було створено авіаспеціальність, а незабаром і завод. У 1933–му на їх базі організували Київський авіаційний інститут.

У 1930 році відкрився Харківський авіаційний інститут. Тут на кафедрі авіадвигунів славетний конструктор Архип Люлька розробив проект першого в СРСР турбореактивного двигуна.

Далі — було і буде. У столиці України, де створені багаторазові небесні рекордсмени — «Руслан» і «Мрія», — нині стає на крило вже Ан–158. І хочеться вірити, що видатні витвори українського авіапрому ще не раз відіграють визначну роль в історії підкорення небес.

ЛЕВ У НЕБІ

Найвидатнішим українським літуном того часу був капітан Левко Мацієвич — син Черкащини, знаний також як корабельний інженер, винахідник, громадський і політичний діяч, один із засновників Революційної української партії, активіст українського національного руху. У 1910–му 33–річний Мацієвич стажувався у Франції, отримав посвідчення авіатора №178 (порядковий номер у світі). Левко загинув в авіакатастрофі під час польоту над Комендантським полем поблизу Санкт–Петербурга на очах десятків тисяч глядачів, ставши першою жертвою російської та української авіації. Похорон капітана 11 жовтня 1910 року перетворився на багатолюдну маніфестацію, якої Петербург не бачив від часу смерті Достоєвського. На могилу українця поклали 350 вінків. Під враженням від загибелі Мацієвича Олександр Блок написав свого відомого вірша «Авіатор» («Летун отпущен на свободу...»).