Україна — Японія: діалог стереотипів

Кілька років тому в Японії вийшла друком перша й наразі єдина антологія української літератури, де було зібрано шістнадцять новел сучасних українських письменників. Тоді ж в українських медіа прозвучало ім’я перекладачки Ольги Хоменко. Ця жінка отримала ступінь доктора філософії у Токійському університеті і тривалий час жила в Японії. Нещодавно вона взяла участь в іще одному українсько–японському проекті — виданні українських казок японською мовою. Якщо у випадку антології української новелістики було спочатку здійснено переклад, а потім кілька місяців шукали видавництво, то тут видавництво «Фуку–інкан», яке спеціалізується на дитячій літературі, замовило переклад українських казок. Були перекладені народні казки «Лисичка–суддя» та «Хитрий півник». Видавець обрав казки про тварин, бо вони існують у всіх країнах і їх найбільше люблять японські дітлахи. Ця культурна подія й стала приводом нам з Ольгою Хоменко зустрітися в Києві й поговорити про літературу — перекладну й оригінальну, японську, українську й світову.

Специфічна дитяча японська мова

— Переклад завжди містить проблеми, а тут іще й дуже далекі мови, далекі культури. А тим більше народні казки, які використовують особливі мовні пласти...

— Так, і до того ж японська «дитяча мова» — це те, чого не навчають у стінах університетів. Треба або народитись у країні, або вже спеціально опановувати цю мову. Діти говорять не так, як дорослі. У японській дитячій мові навіть на позначення частин тіла використовують зовсім інші слова, ніж ті, що у мові дорослих. Довелося перечитувати японські казки, спілкуватися з редакторами дитячих видавництв і навіть консультуватися із японськими друзями та їхніми дітьми...

— А як сприйняли в Японії ту антологію української літератури, яку ви переклали й видали кілька років тому? Чи розпродали її?

— Поступово розпродали. Я знаю, що її купило багато великих бібліотек Японії. Мені навіть зараз продовжують надходити листи від читачів. І не було ще жодного листа, де б писали, що йому книга не сподобалася. Інколи, правда, дорікають, що література у нас сумна... Проте це, швидше, пов’язано з нашим історичним досвідом.

Проте, звичайно, цих двох казок та кілька років тому виданої антології замало, щоб у Японії склався бодай якийсь культурний образ України. Є спортивний імідж, який уособлюють Андрій Шевченко та Сергій Бубка. Є уявлення про політику та Помаранчеву революцію. Проте про культуру знають іще мало... Хіба що українці танцюють гопак.

— А імідж Росії в Японії існує?

— Існує. Для японців Росія — то дуже велика країна–сусід із холодним кліматом. Незрозуміла й трохи небезпечна. В Японії зараз помітно зменшилася кількість студентів, котрі вивчають російську мову, бо на певному етапі треба їхати в країну мови на стажування, а їхати в Росію японці не дуже хочуть. Проте є економічна потреба знати російську, бо є торговельні відносини — багато японських компаній представлені на російському ринку. Навіть два японські автомобільні заводи побудували в Росії. Також кілька великих російських фірм уже відкрили в Японії свої філії. І російська культура в Японії присутня. Наприклад, рік тому лідером продажів у японських книгарнях став новий переклад «Братів Карамазових». До того був не дуже читабельний переклад, а новий, зроблений ректором токійського університету іноземних мов — дуже вдалий. Ця книга продавалася у кіосках практично на кожній станції токійського метро. В нас, мені здається, такого не побачиш. Про неї говорили буквально усі.

Японія відкривається не зразу і не всім

— Нещодавно я звернула увагу на «покети» Сергія Жадана у величезному гіпермаркеті. Доводилося бачити класичні книги різних авторів у різних країнах в аеропортах. А з японських авторів мало не всюди є Муракамі. У світі існує імідж Японії, він більш–менш однаковий мало не в усіх європейських країнах: жінки в кімоно зі шпильками в особливих зачісках, будинки з особливими дахами, сакура, саке, суші... Все вишукане, тендітне, всі люди вкрай чемні, весь час кланяються...

— Так, мало не всі інтелектуали читали Нацуме Сосекі, Акутагаву Рюноске, бачили фільми Акіри Куросави та Одзу Ясуджіро. Останнім часом дуже популярні Харукі Муракамі та Кадзуо Ішігуро. Останній, хоч і є японцем, пише свої твори англійською мовою. ...

Є стереотипне уявлення про Японію — з одного боку як країну гейш, рикш, кімоно, бонсаїв, вишуканої щоденникової літератури Сей–Сьонагон, а з другого — високотехнологічної держави, де все автоматизовано і навіть деякі поїзди метро їздять без водіїв. Проте той, хто потрапить до Японії, бачить, як реальна Японія відрізняється від стереотипної. Я знаю кількох людей, котрі приїжджали до Токіо на пару днів, і їм воно не дуже сподобалося. Проте можу сказати, що Японія — це країна, котра відкривається не відразу і не всім. Можливо, варто прочитати про неї перед тим, як туди їхати. Також, мені здається, що дуже відрізняється її сприйняття та те, як сприймають там тебе — залежно від того — говориш ти японською чи ні. Тобто все те є — і стародавня культура, і високі технології, і сучасна субкультура у вигляді японських мультиків. І все те перемішано якимось дивовижним чином, що створює дуже цікаву еклектику, яку варто побачити на власні очі. Бо вона, насамперед, доводить, що світ — різноманітний, і різні явища можуть у ньому мирно співіснувати і якось збагачувати одне одного.

— До речі, французька письменниця Мюріель Барбері, авторка дуже популярної книги «Елегантна Їжачиха», виданої щойно українською, також використовує цей стереотип Японії.

— Я знаю, в Японії переклад цієї книги також вийшов величезним накладом, до речі, їжак японською — це змія з голками, дуже кумедне слово. Ця французька авторка завдяки шаленому накладу її книги змогла купити будинок у Кіото, в чарівному історичному районі Йошіда. Ця книга мала в Японії дуже гарний резонанс, і навіть провідна японська газета написала про неї, що вона навчає насолоджуватися життям.

«Ішігуро перекладають назад на японську»

— А як щодо образу Франції в Японії?

— Такий є, і він, певне, схожий на французький імідж в інших країнах. Франція для японців є чимось дуже вишуканим, дуже гарним, побувати у Франції — це престижно, французьку літературу перекладено дуже добре — від старовинної до сучасної. У Франції також живе дуже багато японців, котрі розповідають про усі паризькі новинки в журналах. Інколи в Токіо більше дізнаєшся про Париж , ніж сидячи у самому Парижі.

— А взагалі в Японії багато перекладних книжок?

— Багато, і не тільки з мов великих культур. Японія відкрита для світової літератури — два роки тому вийшла багатотомна серія світової літератури японською мовою, де дуже добре представлені основні світові письменники. Але японських письменників вони вирішили туди не включати, бо не змогли вибрати, на кому зупинитися, аби нікого не образити.

— А хто ж з японських письменників є зараз найпопулярнішим на батьківщині? Той–таки Харукі Муракамі?

— Як писали японські культурні оглядачі, як свідчить японський книжковий ринок, продається не лише Харукі Муракамі. Я вже говорила про Кадзуо Ішігуро. Так от його, незважаючи на те, що він японець, але пише англійською, бо його батьки вивезли до Британії у п’ятирічному віці, переклали назад на японську. В Японії також зараз дуже потужна жіноча література. Серед читачів також багато жінок.

— А чи не хотілося б вам перекласти українською котрусь із тих потужних японських жінок, яких у нас абсолютно ніхто не знає?

— Хотілося б, але я поки про це помовчу. Оскільки іноді не варто говорити про свої плани. У японців є така приказка: «Хочеш насмішити чорта — розкажи йому про свої плани». Останнім часом я також пишу японською мовою есеї на одному японському культурному сайті — це така сучасна проза — замальовки, де в короткій формі розповідається якась історія з життя. Ось місяць тому декілька з них вийшли у збірці іноземних авторів, надрукованій у Токіо. Сподіваюся, що вони вийдуть і українською.

ДОСЬЄ «УМ»

Закінчила філологічний факультет Київського університету, відділення сходознавства та відділення української мови та літератури. 2005 року отримала звання доктора філософії у Токійському університеті. Того ж року у співавторстві з Фудзії Ецуко переклала сучасні українські новели японською мовою. Кореспондент української служби Бі–Бі–Сі, упродовж 10 років була кореспондентом у Японії.