Максим Шацьких: Грають команди, а не інфраструктури

Київський «Арсенал» — вкрай контрастна команда. Дивлячись на результати виступів «канонірів» навесні, розумієш, що спрогнозувати результати «червоно–синіх» фактично неможливо. Домашній програш 1:6 від «Таврії» коштував посади головному тренеру В’ячеславу Грозному. Його наступник, тренер дублерів Юрій Бакалов, зміг вивести команду із психологічної ями і закінчити чемпіонат на сьомому місці, здобувши кілька важливих і несподіваних перемог, зокрема над «Ворсклою» в гостях — 5:1. Про враження від сезону, погляд на гру київських клубів та багато іншого ми запитали у відомого нападника Максима Шацьких, який нещодавно підписав новий дворічний контракт із «Арсеналом». У 13 матчах минулого чемпіонату Макс забив за «канонірів» чотири м’ячі, й один із них став сотим голом Шацьких в українських першостях.

У міжсезоння узбецький легіонер, який давно вже став у Києві своїм, обрав для відпустки грецький острів Кріт. Поїхали туди всім сімейством — Максим, дружина Олеся та двоє доньок, Рената і Христина.

«Кликали грати за кордон, але «Арсенал» зробив пропозицію, від якої не було сил відмовитись»

— За десять днів канікул хотілося б набратися сил та гарно відпочити, — каже 31–річний Шацьких. — Країну–засновника Олімпійських ігор відвідуємо вперше. Насичену екскурсійну програму я не планував, проте на пропозицію подивитися щось цікаве відгукуюся з радістю.

— Максиме, ви продовжили контракт з «Арсеналом» ще на два роки. Чи були пропозиції з інших клубів?

— «Каноніри» зробили пропозицію, від якої я не міг відмовитись. У клубі мене все влаштовує. Моєю персоною цікавилися за межами України, проте називати клуби не хочу, бо не бачу в цьому сенсу.

— У цьому сезоні вам вдалося забити свої 100–й і 101–й м’ячі у чемпіонатах України. У списку бомбардирів поряд — Андрій Воробей, а попереду лише Сергій Ребров із 123 точними пострілами...

— Свої забиті м’ячі я ніколи не рахував і статистику не вів, а тим паче не задумуюся, кого мені треба обійти. Моїм головним завданням як форварда є забивати в кожній грі. Коли підійшла ювілейна дата, сто голів, — про це писали в газетах. Так я і дізнався.

І Воробей, і Ребров привітали мене з сотим голом (у ворота запорізького «Металурга»). На згадку про ту гру я залишив собі в колекцію м’яч, який забив, та футболку, в якій грав.

— Першу половину сезону ви провели в казахстанському клубі. Чи відчули зміни у нашому чемпіонаті після повернення?

— Однозначно можу сказати, що його рівень зріс. В Україні з’явилося більше цікавих команд. Нікого на раз–два тепер не обіграєш.

— «Канонірів» називають контрастною командою, тому що ви можете вдома програти 1:6, а потім виграти на виїзді 5:1...

— У кожної команди можуть траплятись такі поразки та перемоги. Футбол тим і цікавий, що тут неможливо щось передбачити. Поле — квадратне, м’яч круглий. Може нічого не виходити, а може, навпаки, залетіти в сітку все.

У чемпіонаті України з рахунком на кшталт 1:6 я ніколи не програвав. Важко було відійти від такої гри. Пам’ятаю, відчував щось подібне, коли ми з київським «Динамо» програли 0:5 у Лізі чемпіонів «Ювентусу». Як правило, після таких ігор важко пояснити, що ж сталось, — у роздягальні стоїть гробова тиша.

— Важко було вилазити з цієї психологічної ями?

— Та я в ніяку яму не потрапляв, був упевнений у наших силах. І знав, що в найближчому матчі ми виправимось. Так і сталося.

— Напевне, вперше у своїй кар’єрі ви опинились у ситуації, коли тренер звинувачував гравців, нібито вони його «зливали»?

— Гучні заяви екс–наставника «канонірів» В’ячеслава Грозного і цю тему хочу залишити без коментарів. Від себе можу сказати, що я ніколи подібним не займався і не братиму участі в таких матчах.

— Сьома позиція, яку посів «Арсенал» у чемпіонаті, — це добрий результат? Чи можна було виступити й краще?

— Важко ставити оцінку грі команди, в якій ти граєш. Ми видали серію переможних ігор, і керівництво та вболівальники залишились нами задоволені.

— Футболісти, які пограли в київському «Динамо», потрапляючи у скромніші колективи, згадують райські умови бази в Кончі–Заспі. Що про це скажете ви?

— Зрозуміло, дуже приємно грати, коли є такі умови, як у «Динамо». «Арсенал» і справді поки що не може похвалитися інфраструктурою. Проте, сподіваюся, з часом і в нас з’явиться власна база та стадіон. А зараз для мене це не головне, в цьому я не перебірливий. Наразі мене все влаштовує, я маю постійну ігрову практику. Не забувайте, що в «Арсеналу» є боєздатний колектив, амбітне керівництво, і ми готові грати на перемогу в кожному матчі. Адже грають команди, а не інфраструктури.

«У «Динамо» мене називали «Бай»

— У «Динамо» всім давали прізвиська. Було воно і у вас...

— Адміністратор «Динамо» Олександр Чубаров назвав мене Бай. На сході це означає «заможна людина». В Україні таких називали «панами» (усміхається).

— Нещодавно минуло вісім років, як не стало Валерія Лобановського. Ви грали під його керівництвом не один рік. Яка найбільш пам’ятна історія відклалася у пам’яті про метра українського футболу?

— Назавжди запам’ятав нашу першу зустріч. Мене запросили в «Динамо», коли я виступав за калінінградську «Балтику». Одразу після аеропорту поїхав у Кончу–Заспу та зустрівся з Лобановським. Важко було йти на зустріч із видатною людиною, яку ти вчора бачив по телевізору, а сьогодні він уже запитує, на якій позиції я бачу себе на полі. Та десятихвилинна розмова запам’яталися мені на все життя.

— Ні для кого не секрет, що багато гравців у юнацькому футболі змінювали паспорти і скидали собі кілька років. У вас усе добре з паспортом?

— У мене з цим ніколи проблем не було. Я, навпаки, завжди грав зі старшими. Народився я 30 серпня, а раніше календар був інший, і в дитячому футболі міряли по серпень. Виходило, що мені можна було грати і за старших, і за молодих.

Що стосується гравців із підробленими датами народження, то я впевнений, що такі є. А в легіонерів із далекого зарубіжжя взагалі нічого не зрозуміло. Хтозна, коли їм дають паспорти і як це відбувається... Пам’ятаю, як у «Динамо» з Юсcуфа жартували...

— Із ким із партнерів по «Динамо» вам було найважче конкурувати за місце у стартовому складі? Можливо, з Ребровим?

— Здорова конкуренція ще нікому не заважала. Коли я прийшов у «Динамо», Ребров грав під нападниками, тож конкурентами ми не були.

Мені довелось виступати поруч із багатьма добрими форвардами. Проте, як правило, я потрапляв у стартовий склад, тобто вигравав конкуренцію.

— Напевно, ви й зараз стежите за «Динамо». Які відчуття викликає у вас гра команди Газзаєва? Уболівальники називають цей сезон одним із найгірших у новітній історії клубу...

— На мій погляд, динамівцям бракує забивного форварда. Шевченко грає правого півзахисника, і виходить, що Мілевський сам не справляється. Не знаю, де шукати такого нападника. Можливо, такі таланти і в Україні є.

— Кажуть, що при Газзаєві «Динамо» втратило свій фірмовий стиль.

— Кожен тренер, як і мітла, мете по–новому. Коли командою керував Юрій Сьомін, він бачив одне «Динамо», прийшов Валерій Газзаєв — бачить інше. Футбол не стоїть не місці, тому і не можна казати, що «Динамо» втрачає свій стиль. Це така світова тенденція.

— У київському дербі цієї весни ви вперше зіграли проти Шевченка в офіційних матчах. У 1999–му після Андрієвого переходу у «Мілан» казали, що ви приїхали на його місце...

— Я завжди казав, що є Шевченко, а є Шацьких. Ми — різні гравці, і ні на чиє місце я не приїжджав. Це все журналісти шукають сенсації. На такі балачки я намагаюся ніколи не звертати уваги.

«На «мундіалі» вболіватиму за Англію»

— Незабаром стартує чемпіонат світу у ПАР. За кого вболіватимете?

— За збірну Англії. Мені завжди подобалася англійська манера гри і тамтешній чемпіонат. Англійці грають у швидкий, динамічний футбол, який подобається вболівальнику.

— Максиме, ви не раз робили заяви, що скоро отримаєте українське громадянство.

— Я й далі виступаю у збірній Узбекистану, і поки зможу допомагати своїй національній команді, паспорт змінювати не збираюсь.

— Ви нещодавно сказали, що у 31 рік почуваєтеся, як у 20. Це справді так?

— Ніяких фізичних проблем я не відчуваю. Українському футболу варто відходити від радянських стереотипів, за якими, коли тільки людині виповнюється 30, її починають списувати з рахунків. Варто дивитись, який футбол людина демонструє, а не якого вона року народження!

Роман БЕБЕХ

ДОСЬЄ «УМ»

Максим Шацьких

Узбецький футболіст, нападник київського «Арсеналу»

Народився 30 серпня 1978 р. у Ташкенті.

Із 1999 по 2009 р. виступав у київському «Динамо» (215 матчів, 97 голів; у тому числі 23 голи у 73 матчах єврокубків). Перед тим грав за команди «Сокіл» (Саратов), «Торпедо» (Волжський), «Лада» (Тольятті), «Балтика» (Калінінград). Після «Динамо» — в «Локомотиві» (Астана).

П’ятиразовий чемпіон України у складі «Динамо», найкращий бомбардир чемпіонатів України 2000 і 2003 рр.

Найкращий узбецький футболіст 2003, 2005—2007 рр.

Гравець збірної Узбекистану (46 матчів, 30 голів).

Зріст — 187 см, вага — 77 кг.

Одружений, виховує двох доньок.