Чи так на роду було написано, чи, може, Ігор Іванів за збігом обставин потрапив у шалений вихор випадковостей, та прожиті ним два останні десятиліття неможливо виміряти аршином усталеної житейської логіки. З молодих літ доля поставилася до нього вельми прихильно: здобув дві вищі технічні освіти, впевнено піднімався щаблями кар’єри на потужному підприємстві в Пермі та в геофізичному управлінні, мав чарівну дружину Лесю і двох милих доньок. І раптом як грім серед ясного неба — рішення стати священиком. Він нічого не робив абияк, тому й на духовній стезі невдовзі набув авторитету доброзичливого й мудрого душпастиря. Перебуваючи «у штаті» Всевишнього цілителем людських душ, він через кілька років сам несподівано зазнав жорстокого удару. П’яний водій на величезній швидкості протаранив його «Жигулі». Від отриманих тоді травм священик почав катастрофічно втрачати зір. Згодом світ в його очах набув лише химерних тіней. «На все Божа воля, — смиренно підсумовує 66–річний отець Ігор наслідки тієї ДТП. — Мабуть, Господь вирішив, що я маю бути саме таким. Узамін він дав мені духовні очі, тому зі щирою молитвою несу свій хрест».