Зірка в порожньому залі

У чому сила, брате? У зірках.

1 червня у Палаці «Україна» підбив підсумки ІІ Київський кінофестиваль — дітище Богдана Ступки, форум, чия поява минулого року у фестивальному просторі України викликала чимало запитань і невтішних порівнянь із «Молодістю». Найбільшим враженням від фестивалю стали зустрічі з поважними режисерами та акторами. Зірковим часом ІІ КМКФ був візит голлівудського актора Едріена Броуді, який дві години спілкувався з українськими журналістами та студентами. Того ж дня відбулася зустріч із членом журі, американським режисером українського походження Вадимом Перельманом, чий кінодебют «Дім із піску й туману» відзначили відразу трьома номінаціями на «Оскар». З усіх подій, що подавалися під маркою «майстер–клас», цій зустрічі таке визначення пасувало найбільше. Вадим як на духу — часом з іронією — розповів цікавим, як пише сценарії, шукає продюсерів, акторів і гроші в Голлівуді, не оминувши можливості дати свою оцінку останнім тенденціям у кінематографі. «Готуючись до «Полтергейста» (рімейк однойменного хоррора. — Ред.), я місяць вивчав 3D і вважаю, що це — майбутнє. Я би використовував 3D постійно, навіть «Дім із піску й туману» зняв би у 3D», — заявив Перельман. Не можна сказати, що це надто свіжа чи радикальна думка, але наш американець ще раз підтвердив поширене припущення, що кінотеатри заполонить видовищне кіно, все інше перейде у розряд «домашнього кіноперегляду».

Утомленим і скептичним постав перед українською публікою легендарний грузин Отар Іоселіані (до слова, його останню роботу «Шантрапа», що отримала прихильні рецензії на Каннському фестивалі, у Києві так і не показали, посилаючись на технічні проблеми. Натомість на закриті фестивалю продемонстрували фільм–переможець «Бабай»). Його вступний монолог розпочався словами розчарування в кінематографі: «Режисура — це професія людей, які не цікавляться мистецтвом, не читають книжок, не слухають музику. Ромм, Ейзенштейн, Довженко — виняток. Найстрашніше у нашій професії — безграмотність». Іоселіані розповів, що зазвичай знімає вдвічі більше матеріалу, ніж потрібно, а потім упорядковує відзняте: «Це дороге задоволення для кінематографа — викреслювати все погано написане. Але у нас усіх страх, що ми не те зробимо». Зал, куди людей набилося під зав’язку, ловив кожне слово майстра, хотів почути про робочі й життєві будні, але 76–річний режисер усе більше схилявся до оцінювання та філософії, наприкінці прорікши: «Ніякого уроку я дати не можу. Ми весь час помиляємося». Ще два майстер–класи на фестивалі дали японська актриса Мієко Харада, яка знімалася у фільмах Куросави, та росіянин Станіслав Говорухін.

Серед інших цікавих подій фестивалю — презентація анімаційного проекту «Моя країна — Україна». Щоправда, на визначну подію в занепалій українській мультиплікації прийшло аж із півсотні глядачів: і то половина — причетні до мультика люди. «Моя країна — Україна» — довгоочікуваний і довгограючий проект, очолюваний призером «Берлінале» Степаном Ковалем, над яким працюють молоді режисери. За задумом, у підбірці має бути 26 серій по три хвилини кожна. Основні герої — Сашко Лірник та Кіт, вони подорожують Україною, віднаходять і відтворюють легенди й цікаві факти про ту чи іншу місцину. Наразі знято вісім сюжетів — про Луганщину, село Легедзине на Черкащині, карпатські Шешори, Тернопіль і Кривий Ріг. Під час перегляду у мене відразу промайнула думка: «А чи не презентувати цей мультик про Україну — красивий і майстерно знятий — іноземним друзям? Англійські субтитри вже є...». Виявляється, як і кожен національний продукт, фінансований державою, цей мультфільм довго й важко йтиме до глядача. «Коли серії будуть закінчені, вони належатимуть державі. А хто займатиметься дистрибуцією — мені невідомо», — розповів Степан Коваль. Шкода, якщо така робота пропаде, адже через перебої з державним фінансуванням робота над проектом затягується на рік–півтора. І чи готові будуть талановиті режисери продовжувати цю роботу? Чи треба буде за рік–півтора цій державі національний мультфільм? На жаль, прем’єра добротного дотепного мультфільму викликала здебільшого сумні думки.

Мало–мало–мало мені кіна навесні...

Але обличчя фестивалю визначає конкурсна програма, власне, те, заради чого заварюють будь–яку фестивальну кашу. У порівнянні з минулим роком ІІ Київський у цій частині здобув певні плюси. По–перше, показ відбувався відкрито — у двох кінотеатрах мережі «Баттерфляй», а не в маленькому готельному конференц–залі, як минулоріч. Хоча організатори дещо недооцінили ситуацію: вхід був вільний, проте платний, і малорозкручена подія, що презентує маловідоме кіно, викликала слабенький інтерес у київських кіноманів. На відміну від статусної «Молодості», куди потрапити можна з боєм, на конкурсних переглядах ІІ КМКФ було, в середньому, чоловік 20. Друга «плюсова» позиція — конкурсна програма розширилася удвічі й складалася з 16 картин, але на якість цей показник не вплинув. Опитані «УМ» оглядачі кіно зійшлися на думці, що конкурс слабкий і нерівний.

Юрій Володарський, один із небагатьох журналістів, які взагалі відвідували цей кінофестиваль, зізнається, що фільмів подивився не так і багато, але певне враження від конкурсу склав. «З того, що дивився, можна зробити висновок — програма дуже нерівна й досить слабка. Були зовсім провальні фільми, наприклад, «Залишені» (Abandoned) чилійського режисера Девіда Едуардо, який постійно був у кулуарах кінотеатру «Баттерфляй Ультрамарин», всім посміхався і все знімав, здається, він був шалено щасливий, що його покликали на такий «крутий» фестиваль. Фільми були дуже різні, тобто у фестивалю немає концепції. Якщо у «Молодості» концепція є — це перші фільми, то тут були присутні й немолоді режисери, такі як Вадим Дубровицький, який зняв «Іванов» («Иванов») з відомими російськими акторами, й така камерна картина як «Вино» (Wine) аргентинського режисера Дієго Фрьєда», — каже Володарський.

В останній момент у конкурсі з’явився український фільм «Кохати чи вбити» (інша назва — «Стріляти негайно!») Вілена Новака, знятий на Одеській кіностудії (минулого року в конкурсі було два українські фільми — «Таємничий острів» Володимира Тихого і «Контракт» Віри Яковенко). Як раніше заявила голова відбіркової комісії кінофестивалю Ірина Гордейчук, український фільм довелося взяти без попереднього перегляду, оскільки не вистачало присутності національного продукту в конкурсі. Від такого коментаря, чесно кажучи, стало боязко. У результаті, українська картина отримала стримані оцінки журі й не дуже добрі — критиків. «Враження дуже негативне, — коментує кінокритик Олександр Гусєв. — Це те, що має йти о 17:00 по «Новому каналу», а не бути в програмі фестивалю, який на щось претендує. Це телевізійна якість, погана гра акторів. Вони взяли за основу Чехова, але нічого чеховського там немає». А от журі фестивалю щось хороше у фільмі Новака все ж побачило.

Юрій Степанов за роботу у фільмі «Кохати чи вбити» отримав нагороду за кращу чоловічу роль, посмертно. Як прокоментував член журі Вадим Перельман: «Мені сподобався український фільм, але завжди є щось краще. Смішний, хороший сценарій, цікавий сюжет, Степанов гарно зіграв». Хоча голосування за лауреата акторської нагороди не було одноголосним: дехто все ж більше уподобав гру Олексія Сєрєбрякова із фільму «Іванов». Найкращі відгуки професійних судей отримали дві картини: турецька «Бабай» (або Mommo) та польська — «Дім зла». Голова журі Отар Іоселіані розхвалив володаря Гран–прі — фільм «Бабай» — зауваживши, що кращого кіно він останнім часом не бачив: «Це чудовий людяний фільм. Глибока, змістовна драма, що відбувається в глухому селі із сиротами, яких доглядає стара людина».

Загалом конкурсній програмі журі поставило задовільну оцінку. Відбір відбувався з великим поспіхом, тому був некваліфікованим. Але я думаю, що в цього фестивалю великі перспективи», — зауважила російський кінокритик, член журі конкурсу «Дзеркало» Олена Стішова. Схожу думку висловив і Отар Іоселіані: «Якщо глянете на програму, то побачите, що вона не відрізняється різноманіттям.

На ІІ КМКФ ми побачили сильну представницьку сторону (гості, майстер–класи), й слабку, ніби недоглянуту кінопрограму. «Я хотів би побажати ц­ьому фестивалю, щоб більше уваги приділяли кіно й глядачам, яких було не так уже й багато», — зауважує кінокритик Алік Шпилюк, член журі спеціального конкурсу «Дзеркало». Але попри фінансові негаразди, в Україні більшає кінофестивалів (крім КМКФ, 16—24 липня пройде І Одеський міжнародний кінофестиваль з прицілом на гумор). Це робить Україну хоч і не кінематографічною країною, але все ж дозволяє бути в контексті світового кінематографа. Головне, щоб амбіції підкріплювалися реальною роботою і не перетворювалися на кумедні претензії на Нью–Васюки.

ПРЕМІАЛЬНІ

Лауреати ІІ Київського міжнародного кінофестивалю:

* Гран–прі за найкращий фільм і приз 20 тис. дол. — «Бабай» (Mommo), реж. Аталай Ташдикен (Туреччина)

* Найкраща режисерська робота — Войцек Смаржовскі, «Дім зла» (Польща)

* Найкраща операторська робота — Вікторас Радзявічус, «Вир» (Литва)

* Найкращий сценарій — Лукаш Кошміцкі, «Дім зла» (Польща)

* Найкраща жіноча роль — українка Євгенія Варениця, «Вир» (Литва»)

* Найкраща чоловіча роль — Юрій Степанов, «Кохати чи вбити» (Україна)

* Найкраща жіноча роль другого плану — Ейлін Ніколас, «Бомбардувальник» (Велика Британія)

* Найкраща чоловіча роль другого плану — Мете Донмезер, «Бабай» (Туреччина)

Спеціальний конкурс «Дзеркало»:

* Головний приз — «Межа сновидінь», реж. Емі Харді (Велика Британія)

* Диплом — «Мій батько — Євген», реж. Андрій Загданський (Україна, США)

* Диплом — «Майя у головній ролі», реж. Тереза Фабік (Швеція)

ДО РЕЧІ

Раніше анонсований відбір і нагородження найкращих українських проектів на копродукцію не відбувся за відчутності фінансування. На ІІ КМКФ лише презентували сім майбутніх кіноробіт: «Параджанов» (реж. Роман Балаян), «А тепер я кохатиму тебе» (реж. Роман Ширман), «Брати» (реж. Вікторія Трофіменко), «Добридень весілля — Новий рік» (реж. Олексій Шахназаров), «Заручник» (реж. Георгій Делієв), «Креденс» (реж. Валентин Васянович), «Час життя об’єкта у кадрі» (реж. Олександр Балагура). За словами гендиректора фестивалю Бориса Абрамова, дані проекти представлятимуть потенційним продюсерам під час «гастролей фестивалю» за кордоном і на «Форумі копродукції», що проходитиме протягом наступного фестивалю.