Рейдерство «від Бога»

Якщо ви маєте у планах найближчим часом заїхати у Переяслав–Хмельницький, аби зазирнути у єдиний в Україні музей одягу, — мусимо розчарувати. Ця унікальна експозиція нині відлежується у загашниках — із приміщень старовинного Михайлівського храму, де музей розміщувався останні 50 років, науковців разом із раритетами... вигнали на вулицю. Релігійна громада Московського патріархату, яка ще три роки тому незаконно поселилася на території історичного комплексу, свого домоглася — церкву, яка є державним музеєм і власністю, без церемоній віддали прихильникам Московського патріархату. «Нам сам Янукович обіцяв, що Великдень зустрінемо у церкві», — хваляться «УМ» віряни. У музейників тим часом серце обливається кров’ю: унікальна колекція нині тліє у фондах. І доля музею у підвішеному стані.

Музей чи церква?

Цей історико–архітектурний комплекс у центрі міста віддавна вважається окрасою Переяслава: стародавні залишки Єпископських воріт, Єпископського палацу, фундамент Михайлівського собору (датований ХІ століттям) завжди цікавили дослідників, тут проводилися розкопки. Михайлівська церква, збудована 1649 року, дзвіниця, житловий корпус та трапезна 50 років тому стали прихистком для Музею українського народного одягу Середньої Наддніпрянщини кінця XIX — початку XX століття. Ідеєю створити подібну експозицію тоді загорівся відомий науковець, Герой України Михайло Сікорський. І музей видався на славу: близько 800 екземплярів стародавнього українського одягу — жіночого, чоловічого — різних верств населення України на всі пори року, прикраси, а також колекція полтавських та київських килимів. Згодом заповідник отримав статус державного, національного.

Але навколо історико–архітектурного комплексу почалася релігійно–політична метушня — права на храм став висувати Московський патріархат. До церкви почали, як на прощу, раз по раз з іконами приходити групи людей, часто очолювані місцевими депутатами. І вимога була одна — віддайте храм релігійній громаді. Доводилося навіть викликати міліцію, а музейники щоразу мало не грудьми кидалися на амбразуру, захищаючи своє дітище — музей. «Ми переконували учасників цих походів, що діють вони незаконно, — розказує «УМ» міський голова Переяслава–Хмельницького Іван Якименко. — Адже існує постанова Кабміну, у якій йдеться: майно, культові споруди передаються релігійним організаціям лише після перенесення навчальних закладів, музейних установ в інше приміщення». Для музею одягу нового приміщення не було, держава рішення про передачу церкви релігійній громаді не ухвалювала. Відтак і будь–які спекуляції недоречні.

Однак віряни Московського патріархату, очолювані отцем Анатолієм, вирішили діяти по–своєму. А тут ще й митрополит Володимир видає указ, яким призначає священика настоятелем Свято–Михайлівського храму — це при тому, що церква не перебуває у власності релігійної громади, це державне майно, на яке жодних прав власності Московський патріархат не має. «У 2007 році представники релігійної громади самовільно встановили на території музею намети, де проводили богослужіння. Звернення керівництва музею до правоохоронних органів результату не дали, бо земельне питання лишалося не врегульоване», — розказує Іван Якименко.

Було ваше, стало наше

Відтоді у музею, який виявився заручником ситуації, починається «веселе» життя — із постійними розборками за територію, із вихоплюванням ключів у доглядачів музею. А після перемоги Януковича на президентських виборах релігійна громада Московського патріархату, яка претендує на Михайлівський собор, взагалі відчула себе на своїй території. 1 квітня Міністерство культури видає наказ, за яким дозволяє спільне користування церкви релігійною громадою та музейниками. Пізніше дирекція заповідника отримала усне розпорядження звільнити вівтарну частину церкви для проведення богослужінь — це передбачало використання вогню, свічок. Зрозуміло, що експонувати в тому ж приміщенні стародавній одяг було неможливо. Крім цього, релігійна громада вимагала від музею передачі їм унікальних церковних дзвонів, які є теж музейними експонатами та дер­жавною власністю. Тодішній генеральний директор заповідника відмовився це зробити. І його одразу звільнили — із записом у трудовій книжці.

Самим музейникам про те, що їм слід вибиратися з церкви разом із їхнім «шматтям», повідомили за 24 години. Мешканці Переяслава, які стали свідками тієї «евакуації», запевняють: музею збиратися «допомагали» і самі «віряни» — експонати просто викидали. Те, що це дуже цінні й делікатні речі, мало кого хвилювало. Не обійшлося, кажуть очевидці, і без штурханів.

Ті дні працівники музею не хочуть згадувати — їм навіть говорити про це важко. Те, заради чого вони жили, над чим трудилися і чим пишалися, виявилося непотрібним нікому. І ніхто не заступився за музей. Кажуть, Михайло Сікорський, коли дізнався про виселення його дітища, довго плакав... Поговорити з ним «УМ» так і не вдалося — відомий науковець нині почувається зле...

Переїжджати Музею одягу довелося кілька разів. Від непристосованих приміщень експонати вже почали цвісти. Нині ж експозиція перебуває у фонді заповідника. У якому вона стані — сказати фахівці не беруться. Тим часом до Переяслава приїздять туристичні групи з Росії, Білорусі, питають про музей і з нічим повертаються додому...

«Нам церкву Янукович обіцяв»

Нині на території Михайлівського храму тихо — ні про яке «спільне користування», як зазначає офіційний документ, і не йдеться — тут заправляє вже релігійна громада. Намет так і стоїть — ним віряни вочевидь пишаються як символом своїх дій, охоче демонструють. На жаль, настоятелі церкви з «УМ» поговорити не змогли — були справи важливіші. Єдина людина, яка на той момент була у храмі, — вірянка Надія, яка прислужує у церкві. «Тут є благодать, особлива атмосфера, — каже жінка. — і тут має бути церква, а не одяг висіти. Святиня має жити. Слава Богу, що церкву віддали». Надія не без поваги розказує: те, що храм буде їхнім, громаді пообіцяв особисто Президент Янукович: «Він тут був восени і сказав: на Великдень уже служитимете. Так воно і сталося». А на Трійцю до храму завітав митрополит Володимир, переконався: церкву відвоювали.

Музейники ж насправді не проти служби Божої у Михайлівському храмі, кажуть: «У церквах має вестися богослужіння, там не повинно бути музеїв. Але інше питання: яким чином повелися ці люди, питання в тому, як усе це робилося?»

У місті про конфлікт знають усі. І подібні методи «заселення» до храму поділяють далеко не всі мешканці. «Це їм особливої честі не робить — не по–божому це, — переконана жителька Переяслава Марія Судак. — У нашому місті вистачає храмів — особливо Московського патріархату. Але в тих людей, усім відомо, є прямий зв’язок із цими... — жінка показує пальцем вгору, — правителями. Ось вони і не бояться нікого, відчувають за собою силу. Але Бог усе бачить».

Міський голова Переяслава запевняє: він — над конфліктом. «Я стою на засадах дотримання закону. Із повагою ставлюся до віруючих людей, незалежно від конфесії. І не хочу влізати в політику, — каже Іван Якименко. — Але подібних конфліктів у місті не повинно бути. Це державна власність, і тільки держава має право приймати рішення щодо майбутньої долі церкви».

Музей житиме? Колись...

За рішенням Мінкульту територія Михайлівського собору перебуває у спільному користуванні. На цьому наголошує і нинішній генеральний директор Національного історико–культурного заповідника «Переяслав» Павло Довгошия. Він переконує: най­ближчим часом у трапезній зроблять ремонт, і там облаштують музейну експозицію — яку саме, науковці ще вирішать. А в «переселенні» Музею одягу пан Павло навіть бачить... позитив: «Для експонатів виділено у фондовому приміщенні окрему кімнату, там їх просушать, почистять — у церкві такої можливості не було. Крім того, там було представлено лише 20—25 процентів від того, що в нас є у фондах. Ми зможемо виставити всі експонати у новому приміщенні».

Питання про виділення нового «житла» для музею нині дійсно обговорюється — це підтверджує і міський голова Переяслава. Розглядається приміщення, де зараз проводять курси цивільної оборони — цю споруду займає структура МНС. У червні сесія міської ради має погодити це питання, МНС — висловити свою згоду. І тоді лише для музею виділять приміщення. Зрозуміло, що на це підуть місяці...

Тим часом у Києві на проблеми переяславського музею реагують без особливого ентузіазму — реакції нуль. Віце–президент Асоціації українських письменників Максим Стріха констатує: «Це просто страшно, коли держава не піклується про своє національне надбання. І дуже прикро, що так зване відродження духовності відбувається у нас шляхом нищення національної культури та історичної пам’яті».