Уже аж за Полтавою, по дорозі з Угринова до Харкова, спливуть у пам’яті слова героя фільму Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою». Навіть дивно, як цензура 1970–х дозволила бандерівцю сказати: «Я воїн, а не кат». Щоправда, в Радянській Україні цих слів не почули, а продовжували творити образ якщо не катів, то ворогів чи не з усіх «західняків» — і тих, хто воював в УПА, і хто просто виживав між цих красивих, але неприбуткових гір. Тепер, після поїздки на захід України, у село, де народився Степан Бандера, я розумію, для чого це робилося тоді і чому ця ненависть підігрівається сьогодні...