Ще декілька років тому хронічний гепатит С (ХГС) вважався довічним невиліковним захворюванням, яке можна було тільки фахово супроводжувати — аналогічно до ВІЛ–СНІДу. Інфекція невпинно «під’їдала» печінку, поступово руйнуючи здорові клітини, заміщуючи їх фіброзною тканиною, і людина помирала через відмову незамінного органу. І якщо «хроніки» з ураженням нирок могли розраховувати на багаторічний гемодіаліз — очищення крові від токсинів за допомогою спеціального апарату, то хворі на хронічну форму гепатиту С такого шансу не мали. До сьогодні вченим не вдалося винайти таку штучну систему, яка б замінила роботу здорової печінки — природної міні–лабораторії, яка контролює та узгоджує роботу різних органів і систем. Навіть пересадка донорської печінки не могла врятувати життя такого хворого. Адже в крові пацієнта все одно залишалися віруси, які досить швидко робили непридатним і новий орган.