Віра Глаголєва (у центрі) і Армен Джигарханян на червоній «фестивальній» доріжці. (Фото Тетяни ШЕВЧЕНКО.)
«Наша мета — зробити третій, четвертий кінофестиваль і, можливо, на п’ятому отримати клас «А», — амбіцій організаторам Київського міжнародного кінофестивалю не позичати. Минулого року на дебют свого дітища вони запросили ексцентричного британського режисера Пітера Грінуея на голову журі. Цього ж року головувати серед суддів буде Отар Іоселіані, відкривати фестиваль мала його картина «Шантрапа», яка тільки–но відбула світову прем’єру на фестивалі в Канні, а локацією церемоній відкриття і закриття обрали Палац «Україна» (сам фестиваль триває з 25 травня по 1 червня). Від цього усього, мимоволі складається враження, що КМКФ намагається догнати і перегнати «Молодість», але все щось заважає реалізувати благі наміри.
Так, позавчора на прес–конференції, за кілька годин до відкриття кінофестивалю, його президент Богдан Ступка оголосив, що через технічні причини показ «Шантрапи» скасовано, натомість відкриватиме фестиваль картина Віри Глаголєвої «Одна війна» (це її четверта режисерська робота), яка нещодавно отримала відзнаку Казанського кінофестивалю. Такий сюрприз спрацював не на користь фестивалю, чиї амбіції вимагають представити кіно, на яке всі захочуть «ломитися», а не темну конячку відомої актриси, проте не знаної у нас як режисера (хоча ніде правди діти — сам фільм виявився сильною роботою з відчутним жіночим акцентом на маловідомі події Другої світової війни). Помітивши в залі на відкритті Отара Іоселіані, я не могла не висловити жаль із приводу такого прикрого непорозуміння, на що Отар Давидович меланхолійно відповів: «Будемо сподіватися, що все вийде на закритті». План «Б» організатори не оголошують.
Відбувши червону доріжку переважно з українськими та російськими знаменитостями, організатори розпочали церемонію відкриття фестивалю з запізненням на півгодини. На сцену жвавою ходою, дзвінко декламуючи текст, вийшли конферансьє — Марися Горобець у зеленій сукні та Остап Ступка у смокінгу. Тоді я і дізналася, що найбільшим кіноманом у нашій країні є саме Марися: вона ніяк не могла натішитися, що на киян чекає аж вісім (!) днів суцільного кіно (так наче Київ — дрімуча тайга й нам тільки вчора завезли кінопроектор), закликала на сеансах їсти поп–корн (оглядачі кіно в моєму ряду розгублено переглянулися) й увесь час вимагала у публіки аплодисментів (не вистачало покликати лише Діда Мороза). У паузах між цими речівками на сцену виходив Богдан Ступка (який укотре подякував Президенту України за патронат фестивалю), міністр культури Михайло Кулиняк (все на що спромігся цей чиновник від культури — зачитати з папочки президентське вітання, при цьому пригадалося, як Ющенко, патронуючи «Молодість», сам приходив на такі заходи) й Отар Іоселіані, якому вручили відзнаку «За внесок у кіномистецтво».
У цій жвавій тусовці особливо виділявся метр грузинсько–французького кіно. Із сумним виразом обличчя Отар Давидович «на языке нашего большого соседа» пошкодував про занепад кіноіндустрії на просторах колись неосяжного СРСР і промовив напутнє слово: «Я нічого не знаю про сьогоднішній український кінематограф — покласти пальці на пульс цього кінематографа мені і страшно, і дуже цікаво… Ми судитимемо фільми, виходячи з того, про що вони і як їх зроблено. Якщо ми зустрінемо кілька кінематографістів, які вселять у нас надію на те, що в Україні відродився кінематограф, ми будемо щасливі». Разом з Іоселіані в основному журі судитимуть американець із київським корінням Вадим Перельман, патріарх радянського кіно Армен Джигарханян, український художник Сергій Якутович, режисери Марта Месарош (Угорщина) і Марцель Лозинський (Польща). На фестивалі також працюватиме ще один склад журі — у конкурсі кінокритиків «Дзеркало»: Алік Шпилюк (Україна), Сергій Рахлін (Латвія), Олена Стішова (Росія).
Учора ІІ Київський розпочав свою роботу. Основним його майданчиком став кінотеатр «Баттерфляй Ультрамарин» (тут показують конкурсні роботи, проходять майстер–класи та «круглі столи»), інші програми (ретроспективи та позаконкурсні покази) проходять у «Баттерфляй DeLuxe». Детальний розклад показів можна дізнатися, зателефонувавши безпосередньо в кінотеатр — сайт такої інформації не дає — або на офіційній інтернет–сторінці фестивалю.
Представляючи основний конкурс, який складається із 15 фільмів, голова відбіркової комісії Ірина Гордейчук заявила: «Ми намагалися урізноманітнити його за жанрами: є сімейна драма, екшн, мелодрама, «чорна» комедія, історичне кіно». В останній момент до конкурсу потрапила українська робота — знятий на Одеській кіностудії фільм Вілена Новака «Кохати чи вбити», де одну з останніх ролей виконав російський актор Юрій Стєпанов. Ірина Гордейчук повідомила, що цей фільм вони взяли без попереднього перегляду: «Ми його відібрали апріорі, тому що українського кіно немає взагалі. Але Вілен Новак — міцний режисер, який поганого кіно зробити не може». Крім Новака, за головну нагороду КМКФ — 20 тисяч доларів — змагатимуться казахи, британці, турки, поляки, аргентинці, прибалти, балканці, німці.
Організатори також заявили про проведення спеціальної програми — Форуму копродукції, де відбиратимуть українські проекти, які можуть відбутися в рамках інтернаціональної кінороботи. Схожу платформу для українських кіношників позаминулого року намагалася заснувати «Молодість», проте проект якось зник з інформаційного простору. КМКФ уже цього року збирається відібрати вісім кінопроектів, які на церемонії закриття отримають кількатисячні гранти. Здається, проблем із грошима Київський кінофестиваль цього року не відчуває, залишається побажати йому організаційної стрункості.
У травні 100 робіт із колекції єдиного в Україні приватного Музею сучасного українського образотворчого мистецтва поїхали до Тбілісі. Виставка виявилася настільки вдалою та викликала такий щирий інтерес у грузинів, що її вирішили «пролонгувати». Несподіване спостереження: ці сто живописних, графічних та скульптурних робіт із колекції МСОМ, що так вдало вписалися у ландшафт сучасної Грузії, сприйнялися, здається, цікавіше, ніж вдома. Завдяки погляду збоку.
За концепцією куратора виставки Тетяни Грущенко та директора музею Михайла Шевченка, експозицію склали таким чином, аби продемонструвати весь масштаб арт–мапи України останніх десятиліть, чергуючи з хітовими іменами — Федор Тетянич, Олена Яблонська, Борис Рапопорт, Олександр Ройтбурд — менш відомі, але не менш показові та цікаві.
«Зараз ми ведемо серйозні перемовини з Литвою щодо переїзду цієї виставки туди, — сказав «УМ» Сергій Цюпко, фундатор Музею Сучасного мистецтва України. — Гадаю, наступного разу нам буде набагато легше — адже в організації дебютного арт–вояжу ми зіткнулися з певними складнощами: транспортування великої кількості картин, страховка, бюрократичні перепони та паперова тяганина. Утім у нас усе вийшло. У Грузії гідно оцінили нашу колекцію, що надихнула на продовження арт–вояжу до Литви, Росії, а потім — до Європи».
Інтеграційні процеси в Європу у Грузії відбуваються динамічніше, ніж у нас. Це можна побачити хоча б на прикладі Національного музею Грузії. «П’ятий рік триває реформа музею — як у галузі фінансування, так і розширення його просвітницького значення, — розповідає його генеральний директор Давид Лордкіпанідзе. — Ми намагаємося зробити музей більш «еластичним». Адже це не просто будівля, в якій зберігаються витвори мистецтва. Він має бути активним культурним та науковим центром. Усе це дозволяє робити фінансова підтримка, яка останнім часом стала набагато відчутнішою — як державна, так і приватних осіб, яким для цього створюються сприятливі умови. Також музей отримав допомогу від Євросоюзу. Тож ми можемо собі дозволити бути частиною світової музейної спільноти. Хоча Грузія завжди була складовою світової культури, античної цивілізації. Але за допомогою наших культурних програм ми намагаємося це показати Європі — ось нещодавно відкрили велику виставку в Іспанії».
26 травня офіційно вигулькнув в інтернет–просторі перший он–лайн журнал, присвячений сучасному мистецтву і сучасній культурі KORYDOR. Співредактори журналу — Катерина Ботанова (директорка фундації «Центр сучасного мистецтва) і Тетяна Філевська — обіцяють друкувати 2–3 матеріали щотижня і підтримувати новиннєву стрічку. Поки в KORYDOR(і) є рубрики «Новини», «Блоги», Огляди», «Інтерв’ю», «Лекції», «Тексти», «KORYDOR прагне створити критичний архів явищ і подій сучасної культури, осмислених, описаних і продискутованих. Це відкрита платформа для дискусій про сучасну культуру, а також для розвитку фахової та відповідальної критики» — написано в редакційному маніфесті. Давно пора, тільки ні в кого руки не доходили. Спасибі Ботановій і Філевській за те, що не тільки говорять про культуру, а й роблять конкретні проекти...
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
