Шанси зустріти генія

В Українському домі, здається, вперше розібралися, що годиться віднести до мистецтва, а що нехай іще підросте і за бортом виставки відшліфує свій рівень. Друга міжнародна виставка–ярмарок «Файн Арт Юкрейн 2010» (Fine Art Ukraine), яка проходить із 22 травня по 1 червня, швидше, нагадує професійний кураторський відбір, ніж типовий для цього простору вінегрет з актуального, класичного, базарного й антикварного мистецтва.

Перед тим як перейти до огляду експозиції на три поверхи, гостей «Файн Арту» і журналістів вразила новина, що Наталя Заболотна, яка надала Українському дому мистецької значимості, заснувавши тут низку великих арт–ярмарків, більше не є директором цього закладу. Керівник Державного управління справами Андрій Кравець призначив пані Заболотну генеральним директором Культурно–мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал», а на її місце запросив колишнього першого заступника генерального директора ДП «Мистецький Арсенал» Оксану Гриценко. Однак зміна керівних посад не позначиться на політиці мистецького життя «дому». Наталя Заболотна зазначила, що Art–Київ contemporary, запланований на вересень, розростеться на два простори — традиційний в Українському домі і на карколомний «Мистецький Арсенал», де в цей час проходитиме фестиваль мистецтв «Гоголь–фест».

Кити ярмарку — піонер фотошопу з батьком капітана Врунгеля

На «Файн Арт Юкрейн 2010» не ставили собі за мету вразити когось епатажністю чи показати щось таке, чого ще не бачило людське око. Надали перевагу добре забутому старому, про яке всі чули і знають, але у виставкових залах України ще не бачили. Йдеться про два кити, на яких тримається вся «Файн Арт Юкрейн» із 35 провідними українськими і зарубіжними галереями, а також низкою сперцпроектів. Акцент зроблено на гостеві з Америки Ришардові Горовицю, який народився в Польщі, у воєнні роки у Кракові дивом урятувався від знищення єврейського населення, згодом став віртуозом ірреальних світів.

Фотограф–новатор на початку 60–х у музеї «Метрополітену» організував виставку робіт у стилі мальованих полотен імпресіоністів. Вони були настільки нетиповими і відмінними від звичної на той час фотографії, що глядачі вагалися, чи, бува, це не картини, які художник помилково називає світлинами. До виникнення цифрових технологій і можливостей фотошопу довелося чекати довгих 20 років. В Українському домі Горовиць презентував свої фотоархіви. Важко повірити словам маестро, що ті знімки він робив звичайним фотоапаратом, проявляв вручну 30 років тому і не користувався комп’ютером. Сьогодні Горовиць не відмовляється від цифрової технології. Каже, що так робота йде швидше. А от секретів, як він робив сюрреалістичні знімки без комп’ютера, фотограф не видає.

Більшість із робіт, презентованих у Києві, Ришард Горовиць давно не бачив. Коли йому запропонували приїхати в Україну з ретроспективною виставкою, фотографу ця ідея сподобалася. Адже він мав вагому причину понишпорити у власних архівах і згадати, по яких сходинках піднімався до світової слави. На відкритті «Файн Арту» Горовиць вдоволено походжав першим поверхом Українського дому і ніби вперше дивився на свої роботи. «Це не колаж і не фотошоп», — без зайвих слів гасив суперечку киян відносно того, як фотографувався його сюрреалістичний світ. Серед абстрактних фотополотен є улюблена робота Горовиця, на якій зображена вагітна дружина Ришарда. «Для мене це фото особливе, зроблене у моїй нью–йоркській студії. Анна вагітна нашим першим сином Деніелом. Ми разом 55 років. До Києва вона із сином приїхали зі мною», — каже Горовиць.

Сьогодні фотограф має бажання презентувати у Києві виставку робіт із джаз–музикантами. «У моїй сім’ї всі грали. Коли покинув Польщу, був зацікавлений джазом, почав грати на кларнеті. Багато часу проводив у джаз–клубах. Звідти у мене ціла серія фоторобіт», — розповів на прес–конференції Горовиць.

Галерист Антін Мухарський не пропускає жодної виставки в Українському домі, оскільки його галерея існує віртуально і презентує свої проекти лише на ярмарках. Різко з пацанів із Троєщини і «Жлоб–арту» Антін перейшов на класику української анімації. Цього разу витягнув на світ Божий забуті малюнки мультиплікатора Давида Черкаського. Рідні до сліз ексізи із анімаційних фільмів «Пригоди капітана Врунгеля», «Острів скарбів», «Доктор Айболить» в окремій виставковій залі доповнюються відео самих мультфільмів. Черкаський вірить, що цей вихід у люди — тільки початок. «У нас є плани відкрити у Києві Музей української анімації. Шукаємо приміщення. Треба зібрати все, що залишилося. Інакше малюнки пропадуть», — розповідає Черкаський.

Образотворчий «Файн»

Коли галереям в оренду дають цілий третій поверх Українського дому, вони часто зловживають простором і напихають свої ятки по вінця всім, що залежалося у фондах. Цього разу галеристи ніби спам’яталися, що це не базар, а мистецька виставка, тому зважали на закони експозиції, вміння себе презентувати. Галерея «Персона» презентувала цикл портретних образів на єврейську тематику «Місто» Ігоря Губського. Художник звертається до технічних винаходів Дієго Веласкеса, Франсиско Гойї, Рембрандта. Фонд сприяння розвитку мистецтв виставив ікони Ольги Ковтун та Андрія Коваленка. Поруч з образотворчим мистецтвом, виконаним у класичній манері, виставили на продаж і цяцьки для інтер’єру — ляльки та меблі–фокуси із Франції. Кому серед бенефісу пензля не вистачало театрального дійства, той не покидав розглядати московського художника Гаррі Зуха (Ігоря Сукманського), який народився в Україні. Зух привіз на виставку принти свого живопису на текстилі, а щоб привернути увагу якомога більшої кількості глядачів, розмалював себе чорною фарбою, заплів косички і всім розказував, що є негром і ці малюнки зробив в Африці. Чого не зробиш, щоб серед вибраного образотворчого продатися файно.