Україну врятує оновлення влади

      «Миколаївщина нічим особливим не вирізняється — це дуже спокійна область», — стенув плечима голова обласного осередку Всеукраїнського об'єднання «За Україну! За Ющенка!» Юрій Парфьонов у відповідь на традиційне запитання про «специфіку регіону». І справді: Миколаївщина — це не Донбас, де частина населення й досі ненавидить усе українське, не Галичина, яка з підозрою сприймає «східняків», не Київщина, котра живе окремим від свого обласного центру життям, і не Крим, на території якого дехто й досі хоче жити окремо від України... «У нас є всього потрошку», — пояснюють мої співрозмовники (до редакції «УМ» Юрій Олександрович прийшов зі своїм заступником, Сергієм Сергєєвим). Як з'ясувалося з розмови, «потрошку» стосується як політичної й економічної, так і ментальної складової життя миколаївців. У цьому благодатному південному краї мирно уживаються «праві» з «лівими», українці з росіянами й представниками інших національностей, селяни з робітниками й рибалками. Люди живуть не багато, але й не дуже бідно, бояться начальства, яке наказує обирати «потрібних» кандидатів (хоча й не так жорстко, як у деяких інших областях), але голосувати все одно збираються за Ющенка — кажуть, що в інших уже зневірилися, а від нової влади можна принаймні сподіватися змін на краще. Словом, на землі, омитій кров'ю давніх русичів, що боронили бузький край від орд жорстоких печенігів, половців та монголо-татар, і запорізьких козаків, які в Дикому полі ставали грудьми на захист Вітчизни від турків, нині все спокійно й тихо. І хтозна, можливо, саме Миколаївщина з її давньою скіфсько-кіммерійською, а потім слов'янською та грецькою історією, з її полями й морем і є тією «золотою серединою», яка представляє в розрізі всю Україну?

      Про те, які настрої панують серед мешканців Миколаївської області напередодні президентських виборів, ми й розмовляли з керівниками місцевого осередку «За Україну! За Ющенка!».

      — Ми з вами зустрічаємося напередодні установчих зборів Миколаївського осередку «ЗУЗЮ». Виходить, поки що ваша організація працює неофіційно, адже рішення про її створення ще не затверджувалося?

      Ю. П.: — Організація «Наша Україна» на Миколаївщинi була створена ще у травні минулого року, а коли пiзнiше утворилося Всеукраїнське об’єднання «За Україну! За Ющенка!», ми перереєструвалися й тепер справді готуємося до обласної конференції, яка відбудеться 25 квітня. На цих установчих зборах і буде остаточно вирішене питання про створення осередку «ЗУЗЮ», хоча ми як громадська організація активно працюємо вже давно, люди до нас приєднуються постійно.

      — І скільки, цікаво, вже приєдналося?

      Ю. П.: — На сьогодні заяв про вступ до організації в Миколаївській області зареєстровано вже близько 8 тисяч, і вони продовжують надходити. Це переважно звернення від сільських мешканців, людей, яких влада постійно ображає. Зокрема й недобросовісними земельними реформами: адміністрації постійно втручаються у процес реформування, і в результаті звичайний селянин, здаючи свій земельний пай в оренду, щороку отримує «пшик», дірку від бублика замість реального прибутку. Природно, така ситуація селянам обридла, і вони дуже сподіваються на те, що на президентських виборах до влади прийде нова людина, яка цю ситуацію змінить. А щодо міських мешканців, то тут до «ЗУЗЮ» дуже активно йде молодь.

      С. С.: — Наразі в кожному з 19 районів області вже діють осередки «За Україну! За Ющенка!», всюди є активи, які безпосередньо працюють і на підприємствах, і серед громадських організацій.

      — Якісь цікаві випадки зі «вступниками» у вас уже траплялися? Скажімо, в інших областях заяви про вступ до «ЗУЗЮ» подають і комуністи, і соціалісти, а часом навіть люди, які взагалі в політиці не розбираються, але довіряють Вікторові Ющенку...

      Ю. П.: — До нас приходять переважно позапартійні люди. Є й чимало таких, хто цікавиться політикою тільки заради того, щоб нарешті скинути цю владу й дозволити собі спокійно жити, більше політикою не цікавлячись. Є й представники партій, щоправда, переважно націонал-патріотичного спрямування — УРП, Рух, УНП тощо. А от заяв від комуністів чи, наприклад, соціал-демократів (об’єднаних) не пригадую, хоча, можливо, вони і є. Або будуть.

      С. С.: — Я думаю, що коли буде рішення про створення на основі блоку «Наша Україна» єдиної партії, до неї приєднаються фактично всі.

      — Дивне твердження. Здебільшого керівництво «зузівських» осередків наголошує на тому, що до «За Україну! За Ющенка!» йдуть так активно саме завдяки громадському, а не політичному статусу цієї організації.

      С. С.: — Звісно, певний резон у цьому є, однак ми ж із людьми працюємо, багато спілкуємося, і бачимо, що на Миколаївщині дуже багато бажаючих вступити саме в партію. Люди переходять від Руху до Руху, від УРП до ще якоїсь політичної сили, а потім розчаровуються в обласному керівництві, в загальнонаціональних лідерах партії, ще в чомусь — знову шукають силу, близьку їм за духом... Повірте, ці бродіння людям уже дуже набридли, їм хочеться спокійно відстоювати свої погляди й інтереси. І вони радо підуть до єдиної «Нашої України», бо програми й цілі всіх тих партій, до яких вони «прибивалися», зрештою, майже повністю збігаються, і всі проблеми лише в політичних амбіціях їхніх лідерів.

      — Складається враження, нібито на Миколаївщині мешкають лише прихильники національно свідомих, патріотичних сил. А тим часом на парламентських виборах майже 30 відсотків голосів ваша область віддала комуністам, та й провладний блок «За єдину Україну!» набрав чимало...

      Ю. П.: — Насправді у нас область досить урівноважена. Скажімо, північна частина голосувала за «Нашу Україну», причому дала дуже солідний відсоток, і там люди активно підтримують Ющенка. А південні райони, ті, що ближче до Криму, більше симпатизують комуністам. Сам же Миколаїв фактично зберігає нейтралітет. Але в будь-якому разi миколаївці ставляться особисто до Віктора Андрійовича дуже добре, кажуть: а кого ж іще підтримувати, крім нього? Щоправда, адміністрації нам ставлять палицi в колеса й трохи псують життя, але не так радикально, як це трапляється в деяких інших областях. Тому ми поки що дуже успішно цим «дрібним капостям» протистоїмо. Хоча людям, звісно, на нерви грають. Часто трапляються такі випадки, що викликають людину до начальства й лагідно кажуть: працюватимеш за Ющенка, звільнимо з роботи. Активних репресій, при цьому не проводиться, але після такої розмови багато хто справді боїться звільнення, бо з робочими місцями є проблеми, і, втративши роботу, можна її більше й не знайти.

      — І що, хтось після такої «виховної роботи» забирає свою заяву назад? Чи ті, хто боїться, взагалі заяв не пишуть?

      Ю. П.: — Та чому ж, пишуть, і не забирають. Ми ж людей не підставляємо — заяви лежать у нас, і ми їх нікому не показуємо. Це не означає, що ці папірці лежать «мертвим грузом» і їхні автори нічого не роблять — вони працюють за своїми можливостями, але не сильно це афiшують. Якщо, скажімо, «зузівець» — працівник облдержадміністрації (а такі є), не будемо ж ми його «топити» й на кожному кроці розповідати, що він із нами!

      — Ви кажете, що вже давно активно працюєте. Цікаво, у чому полягає ця робота — тільки в залученні нових членів?

      Ю. П.: — Звісно, не тільки. Ми стараємося допомагати людям розв’язувати їхні проблеми: створюємо в районах, а незабаром плануємо й у селах, громадські приймальні, до яких місцеві мешканці йдуть поділитися своєю бідою, і намагаємося цій біді зарадити. І до столиці іноді доводиться звертатися по допомогу. Наприклад, нещодавно до нас прийшов один чоловік, якого незаконно звільнили з роботи. Суд постановив, щоб його поновили, а колишнє керівництво не хоче. Ось привезли його заяву до Петра Андрійовича Ющенка (брат лідера «Нашої України» — один із найактивніших діячів і натхненників «ЗУЗЮ». — Авт.), він узявся допомагати.

      — Цікаво, все-таки, чому в переважно російськомовній, та ще й наближеній до Криму області така довіра до організації, ім’я якої пов’язане з Віктором Ющенком? Адже провладні засоби масової інформації дуже активно намагаються «наклеїти» йому ярлик «націоналіста», ледве що не бандерівця...

      Ю. П.:— Та ніхто цій пропаганді не вірить!

      С. С.: — А щодо російськомовності, то у нас ніхто на так звану «мовну ознаку» не зважає. Справді, переважна частина мешканців Миколаївщини послуговується російською, але є чимало україномовних сіл. Наша область у цьому плані дуже космополітична. (Мої співрозмовники, до речі, теж російськомовні, хоча українською володіють досить добре. — Авт.).

      — Хотілося б дізнатися, а чому ви особисто пішли на таку «роботу»?

      Ю. П.: — Особисто я пішов за Віктором Ющенком тому, що дуже довіряю цій людині й бачу: ніхто, крім нього, зараз не може щось в Україні справді змінити на краще. Окрім того, він уже довів, що справді здатний працювати на розквіт держави, що має для цього відповідні знання, навички і головне — бажання. У Віктора Андрійовича є сила волі і для того, щоб перемогти на виборах, і для того, щоб зробити нашу країну справді кращою. А ще дуже важливо, що це — високоінтелігентна людина, яка цінує наше коріння, культуру. Бо якщо президент серцем не прикипів до духовної спадщини своєї держави, своїх предків — це не президент, а знаряддя в руках мафіозних кланів, які переймаються тільки власним збагаченням.

      До речі, більшість мешканців Миколаївщини міркує так само, і, як свідчать наші розмови з представниками простого народу, довіряють саме Ющенкові. Хоча влада вже зараз почала передвиборчу «роботу»: людям кажуть, що як вони проголосують не так, як їм «порадили», то матимуть великі неприємності. А голови КСП, наприклад, лякають так: «Якщо не проголосуєте так, як я скажу, не дам ні зерна, ні зарплати — нічого». І дехто цього справді боїться...

      — ...й на виборах проголосує за ставленика влади.

      Ю. П.: — Та ні, ми ж для цього й працюємо. Пояснюємо людям, що боятися не треба, і якщо вони не хочуть усе життя тремтіти перед своїм начальником чи колгоспним головою, треба нарешті обрати нову владу й вигнати таких керівників утришия.

      Ми з Сергiєм Миколайовичем, до речі, теж колишні радянські службовці. Він працював у райвиконкомі, а я — у міськвиконкомі. Але коли минулого року Петро Андрійович запропонував очолити обласну організацію «За Україну! За Ющенка!», ми пішли зі своїх посад, аби справді чогось добитися.

      — Ви так щиро вірите, що навіть у нинішній ситуації повного правового «бєспрєдєлу» й свавілля влади Вікторові Ющенку вдасться перемогти на президентських виборах? Адже для нинішньої влади не допустити його до президентства — це єдиний шанс втриматися на плаву...

      Ю. П.: — Ющенко обов’язково переможе! Якщо, звісно, всі ми активно працюватимемо й пояснюватимемо народові, як важливо не допустити фальсифікацій, усім миром стати на захист демократичних виборів. А ще — обов'язково прийти і проголосувати, аби не подарувати свій голос тій антинародній владі, яка вже всім сидить у печінках.

      С. С.: — Повірте, якщо вже ми зробили такий важливий крок, полишивши роботу (а це, до речі, нелегко), значить, справді віримо в перемогу демократичних сил, у перемогу Віктора Андрійовича. Інакше й бути не може.