Жили собi ЗАТ і ВАТ

      Iнтереси сімнадцяти мільйонів українських акціонерів досі не задоволені. Можливо, тому законопроект «Про акціонерні товариства» відроджується, як вічний фенікс. Його готували сім разів, ним намагалися скористатися як тараном для зруйнування позицій політичних фаворитів в особі фінансово-промислових груп. Проте й останній варіант законопроекту, поданий Кабміном до парламенту 18 грудня минулого року, встиг обрости бородою. Багато хто радий би назавжди поховати нещасливий документ і стерти його слід із пам'яті законотворців. Юрба парламентаріїв, експертів і власників широких кишень стоїть над ним із заступом напоготові. А причина одна й та сама, і таїться вона у грошах. Цей закон, у разі прийняття, завадить одним акціонерам наживатися на безправ'ї інших, зніме пута з української економіки і забезпечить соціальний захист мільйонам пенсіонерів.

      Під час «круглого столу» в Нацбанку координатор проектів фінансового сектору Світового банку Анжела Пригожина підтвердила: ситуація щодо корпоративного управління у нас одна з найгірших у Старому Світі. Окрім Білорусі, Україна залишається єдиною країною в Європі, що не має спеціального законодавчого акта, котрий комплексно врегульовував би питання корпоративного управління. Не кажучи вже про відповідність цього законодавчого акта сучасним вимогам та світовій практиці.

Фаворити і правила гри

      З печерських пагорбів постійно звучать заклинання інвестиційного дощу. Так от, фахівці попереджають: через відсутність у нашій країні цивілізованого корпоративного управління, зокрема сучасної фінансової звітності, ще довго доведеться чекати цього дощу. Переважна більшість інвесторів, згідно зі звітом ЄБРР, визнають корпоративне управління в компаніях таким же важливим чинником, як і її фінансові результати. Цим, зокрема, пояснюється різниця в котируваннях акцій російських і українських компаній (у РФ Закон «Про акціонерні товариства» діє вже декілька років). Додаткова премія, яку інвестори готові платити за акції компанії з належним рівнем корпоративного управління, становить від 11 до 41 відсотка (у Росії в 2002 році була 38). Акції Укртелекому порівняно з акціями подібної російської компанії у 2,5 раза дешевші, а вартість активів Укрнафти оцінено утричі нижче. Крім того, навіть у держави як акціонера виникають проблеми із захистом своїх прав. На підставі всього вищезазначеного експерти висловлюються за негайне прийняття закону «Про акціонерні товариства». Тим паче що набрали чинності нові Цивільний та Господарський кодекси.

      Правами одних нехтують на користь інших. Днями Антимонопольний комітет зробив заяву з приводу зловживань з боку промислово-фінансових груп (ФПГ) «Приват», «СКМ», «Інтерпайп» і «ТАС» на ринку металургії. На думку фахівців АМК, вони свідомо підняли ціни на продукцію, використовуючи своє монопольне становище лідерів галузі. Про всевладдя ФПГ вже говорять відверто. Серед цих людей, зокрема, екс-депутат, колишній голова парламентської Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації, директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю й інвестиціями Олександр Рябченко. Скажімо, характеризуючи ситуацію щодо продажу Криворіжсталі, він зазначив, що цього року підприємство не вдасться приватизувати через імовірний конфлікт інтересів між його потенційними покупцями — великими українськими фінансово-промисловими групами.

      Схоже, з цим всеосяжним впливом ФПГ змирилися всі. Принаймні достеменно відомо, що парламентський Комітет з питань промислової політики ні в якому разі не скидає цей вплив з терезів при вирішенні важливих питань. Зокрема, такий підхід виявили й учасники дискусії, яку зініціював комітет щодо законодавства для акціонерних товариств. Це нормально, тим паче що сьогодні ніхто не заперечує загальновідомого факту: Верховна Рада України представлена великою кількістю великих власників. Так само нікому не спадає на думку ставити під сумнів, що керівництво українських урядів, перебуваючи при владі, лобіює свої корпоративні інтереси. За словами заступника голови вищезгаданого комітету Володимира Демьохіна, ми маємо уряд, який виступає в ролі менеджера у холдингу, де частки власності розмиваються. Принаймні міноритарним (дрібним. — Авт.) акціонерам на це не варто розраховувати.

      Як показує практика судових розборок, ФПГ борються і майже завжди дістають у нинішніх закритих і відкритих акціонерних товариствах вирішальний голос, навіть тоді, коли володіють незначним пакетом акцій. Утім і за існуючих правил гри, коли діє застарілий Закон «Про господарські товариства», фінансово-промислові групи раз по раз зазнають поразок, тому що їх тасують, як карти, в залежності від настрою «зірок» із печерських пагорбів. З огляду на це стає зрозумілим, чому люди, які розуміються на акціях, зокрема керівник Першої фондової торговельної системи Ірина Заря, вважають, що наші ВАТ і ЗАТ майже нічим не відрізняються одне від одного, немає ніякої користі бути відкритим акціонерним товариством і працювати за правилами. На думку пані Зарі, ці правила порушують і держава, і фінансово-промислові групи. Інакше б у нашій країні вважалося б неприпустимим, коли стосовно одного й того ж підприємства існує одночасно два реєстри власників, дві наглядові ради і вважаються чинними рішення двох зборів акціонерів.

      Окрім милування розбратом між ФПГ і печерськими пагорбами в аспекті переділу власності, чим так полюбляють займатися наші елітарні політологи, належало б звернути увагу на економічні наслідки відсутності Закону «Про акціонерні товариства». Наслідки досить відчутні. Найнеприємніший з-поміж них той, що в усьому світі Україну вважають такою собі терра інкогніта, в якій невідомі власники розпоряджаються основними національними багатствами поза будь-якими законодавчими обмеженнями. А якщо якісь обмеження все-таки виникають через недогляд однієї з гілок влади, то інші гілки цього не помічають тривалий час. Аж допоки ті, кому треба, не вдовольнять свої корпоративні інтереси. Так от, тривалий час у нас не помічають проблем акціонерних товариств. Власне кажучи, їх у більшості випадків і назвати такими, за великим рахунком, не можна — наші АТ є такими лише номінально.

Вас обдурили? Забудьте про це

      Сімнадцятимільйонна армія акціонерів, відсторонена від участі в управлінні своїми ЗАТ і ВАТ, здогадується, що стала розмінною монетою у чиїйсь великій політичній грі, дивіденди від якої залишилися поза обліком. Те, наскільки ця безправна армія була здатна усвідомити для себе в процесі перерозподілу власності, становить окреме питання. Не завжди економічно неграмотні народні маси можна обманути. Мабуть, враховуючи цей аспект проблеми, голова парламентського Комітету з питань промислової політики і підприємництва Юрій Єхануров (фракція «НУ») висловив припущення, що без тиску громадськості український парламент ніколи не явить світові Закон «Про акціонерні товариства». «Ті, хто боровся за ЗАТ, і були тими людьми, які поховали цей закон», — зазначає він. Шестиразове поховання «нелюбимого дитяти» Верховної Ради ніяк не стикується з принципами ринкової економіки, зате цілком узгоджується з методами перерозподілу національного багатства, які протягом останнього десятиріччя успішно реалізують в Україні.

      Вочевидь, слід погодитися з президентом Центру економічного розвитку Олександром Пасхавером, який стверджує, що прийняття закону про АТ — це частина проблеми дотримання права власності в Україні. Західні аналітики дивуються, яким чином спроможна працювати українська економіка. Варто лише поспівчувати акціонерам, які змушені миритись із ситуацією, коли вимивають активи і використовують спеціальні схеми для утворення збитковості підприємств та виведення їх прибутку в «тінь», для чого якнайкраще пристосовано холдинги (цю думку висловила Анжела Пригоджина). Навіть держава як акціонер не має відповідного статусу, стверджують аналітики Світового банку. Кабінет Міністрів у державних банках представлено неналежним чином: у наглядових радах це доручають робити бізнесменам і політикам, які не проти у такий спосіб насправді задовольнити свої корпоративні потреби. Утім навіть якщо б такі фахівці й були, то їм випала б лиха доля розгрібати завали паперів у вигляді звітності підприємств. А цією каторжною, небезпечною і невдячною роботою мало хто займається, якщо не рахувати ГоловКРУ. По-перше, тому що цю звітність фахівці світового рівня ставлять під великий сумнів — вона не відповідає сучасним стандартам (її належить привести у відповідність із директивою Європейського Союзу про контроль за підприємством з боку акціонерів). По-друге, в Україні немає єдиного центру, який би займався складанням реєстру акціонерів, існує проблема національного депозитарію, а отже «темряви» в питаннях власності вистачає. Якщо не буде такого реєстру, то ми завжди шукатимемо відповідальних, здебільшого через суд.

      Наша система акціонерних товариств працює тому, що ми уклали договір про неформальні стосунки, — робить висновок Олександр Пасхавер. Це і є той грунт, який підживлює корпоративні конфлікти. Тому й не видно кінця-краю суперечці навколо законопроекту «Про акціонерні товариства». І навіть якщо законодавці наступлять на горло власній «пісні» і ухвалять, так би мовити, «технологічну схему», за якою всі акціонери повинні будуть жити дружно і щасливо, корпоративного раю не буде, допоки ця схема не стане планом соціальної дії. До речі, добиватися цього, в далекосяжній перспективі, має намір Всеукраїнська спілка акціонерів, яку очолює народний депутат, член НДП Володимир Зубанов. Питання ставиться руба: або пора виплачувати міноритаріям дивіденди, або слід надати їм можливість брати участь в управлінні акціонерних товариств. Це варіант для активних акціонерів. Для пасивних міг би існувати інший — з гідністю піти геть. Але через відсутність попиту на цінні папери більшості підприємств громадяни не мають практичної змоги продати належні їм пакети за справедливою ціною. Словом, за відсутність Закону «Про акціонерні товариства» ми платимо велику ціну. Це не тільки економічна, а й соціальна проблема.

Стандарт ділової репутації

      Можна було б і далі з безнадією спостерігати за тим, як нещасливий варіант №7 борюкається у корпоративній багнюці, якби не один світлий промінчик у темряві. Позиція банкірів під тиском обставин стає все ... «соціалістичнішою». Тобто на корпоративних барикадах з боку міноритаріїв з'явився союзник, і він чимдалі жвавіше підносить їм снаряди. Тиск обставин вилився для цього союзника у великий клопіт щодо того, як уберегти свої капітали від фінансових ризиків, — на український ринок, імовірно, невдовзі прийдуть філії іноземних банків, хоча відповідні зміни до законодавства Верховна Рада й відмовилася прийняти у березні. Крім того, все частіше замислюються банкіри над тим, як протистояти конкурентам на інших ринках, які чимдалі сильніше притягують вільні кошти громадян, — страховим компаніям, недержавним пенсійним та інвестиційним фондам. Тим паче що банки й самі за своєю формою є акціонерними товариствами. А чим надійнішими будуть «тили» у цих товариствах, тим безпечніше почуватимуться акціонери і тим охочіше вони нестимуть сюди свої заощадження (за цивілізованих правил роботи акціонерних товариств, коли наглядова рада справді виконує свої функції, банкрутство більшості українських банків було б неможливим).

      Попри всі негаразди, банківська система для багатьох із нас є стандартом ділової репутації. Останніми роками банки почали стрімко всотувати в себе «по капілярах» ті гривневі й валютні запаси, на які поки що не надійшло «замовлення» з інших секторів економіки. За великим рахунком, тут замислилися, куди потече капітал «бідних» і не полінувалися його спрямувати у відповідне русло. «Треба захистити дрібного акціонера, інакше ніколи не буде розвитку банківської системи і капіталізації банків», — заявив недавно голова НБУ Сергій Тигіпко. Ще відрадніше лягли на душу міноритарія інші його слова: «Ми хочемо бачити не тільки баланс банку, а й його власників — не офшорні компанії, а конкретних осіб».

      Банки всіляко демонструють готовність розширити спектр послуг і стати активним гравцем на фондовому ринку. Капітали своїх клієнтів можна було б вигідно розміщувати в акціях. Обізнаним людям не варто пояснювати: корпоративні цінні папери купують не для отримання дивідендів, а для того, аби поліпше зіграти на котируваннях акцій. На ринку цінних паперів можна заробляти чималі кошти, якщо за це братися професійно (багато хто з українських мільйонерів створив свій капітал, торгуючи пакетами акцій). А накачати м'язи, тобто капіталізуватися, українській банківській системі без міноритаріїв ну ніяк не можна, хоч раніше вона надавала перевагу некопітким і швидким методам примноження своїх капіталів. Першими сурми заграли з Нацбанку — там швидше усвідомили реальний стан речей. «Альтернатива захисту банківської системи від філій іноземних банків, — стверджує Сергій Тигіпко, — виходити на ринок акцій і продавати їх людям».

      Вочевидь, система стоїть на порозі великих перемін, враховуючи ймовірність прийняття закону про амністію капіталів. Але вся справа в тім, що не тільки міноритарій, а й власник великого пакета акцій не захищений від свавілля «згори». Вiд того, наскільки швидко це усвідомлять останні, багато в чому залежить успішність проходження через парламент Закону «Про акціонерні товариства» та відповідних змін до банківського законодавства. Володимир Демьохін, зокрема, переконаний, що Верховна Рада за її нинішнього складу навряд чи вдасться до якихось значних змін у статусі акціонерних товариств. Принаймні міноритаріям на це не варто розраховувати. Надто багато є неохочих приєднатися до детінізації наших ЗАТ і ВАТ. Але обстріл позицій противників посилюється, і снаряди лягають все ближче і ближче.