11-метрові півфінали

      Повторні півфінальні поєдинки Кубка України відбувалися одночасно. Але той, хто позавчора мав можливість перемикати «кнопки» телетрансляцій із Києва та Донецька, досить швидко зосередився на одній грі. Якщо на стадіоні «Динамо» імені Лобановського був матч, вартий фіналу, то другий поєдинок справляв сумне враження. Спільне у двох зустрічах було лише в одному — результати визначили пенальті. Але ж якими різними вони були!

      До столичного поєдинку суперники підійшли з різним потенціалом. «Динамо» не лише впевнено лідирує в чемпіонаті, а й демонструє гру, яка подобається глядачам. При цьому кияни мають великий вибір виконавців і вміло використовують їх у різних сполученнях. Тож втрата Єрко Леко через дискваліфікацію не могла стати для «Динамо» болючою. У команді ж Євгена Кучеревського натомість були відчутні проблеми: Дмитро Михайленко та Роман Максим'юк — травмовані, Андрій Русол — дискваліфікований, Олександр Мелащенко не має права грати проти свого колишнього клубу, Олег Венглинський ще не вийшов на свій рівень після лікування. Не дивно, що в заявці гостей на матч було лише 16 прізвищ замість 18. Зате — перевага після першого матчу — 2:0.

      Коли йдеться про спробу відіграти два м'ячі, це викликає неабиякий ажіотаж. І перед початком гри в Києві квитки можна було придбати лише за потрійним номіналом — стадіон був забитий вщерть. І те, що побачили глядачі, справді було варте заплачених грошей. Звичайно, «Динамо» з перших хвилин почало діяти «першим номером». Але другі ролі у виконанні «Дніпра» — це не те саме, що показують інші наші команди. Гості за меншої нагоди робили спроби організувати підготовлену атаку. Тож не дивно, що хоча боротьби на полі було чимало, вона не впливала на швидкий темп гри. Додамо, що не заважав протистоянню і полтавський арбітр Горностаєв, який блискуче впорався зі своїми обов'язками, як і просили фани гостей («Суддя, будь людиною!» — значилося на одному з плакатів, вивішеному в секторі групи підтримки «Дніпра»).

      Повторюся: сьогодні підопічні Олексія Михайличенка демонструють такі різнопланові швидкісні дії, що зупинити їх важко. Навіть настільки добре організованому колективу, як «Дніпро». Тому не дивно, що програму-мінімум було виконано до 74-ї хвилини — кияни на радість своїм уболівальникам відіграли два м'ячі. У першому епізоді, перед самою перервою, гості помилилися при «стандарті», дозволивши Рінкону після кутового пробити головою, а Гавранчичу— зіграти на добиванні. А другий гол —просто фієста Маріса Верпаковскіса, який, кинувшись прожогом майже з середини поля, обіграв по дорозі трьох суперників і технічно перекинув м'яч через воротаря Кернозенка. Такого швидкісного і технічного форварда ми не бачили в «Динамо», мабуть, з часів Ігоря Бєланова... Та на більше господарі не спромоглися, і їхні прихильники ще довго тепер згадуватимуть удари в поперечину і стійку у виконанні Белькевича та Гусєва. Втім пам'ятатимуть і те, як «Дніпро» після встановлення рівноваги за підсумком двох матчів ожив і пішов уперед, при тому, що Кучеревський уже встиг замінити Венглинського на гравця більш оборонного плану, Мотуза, й попереду лишився тільки Костишин. Небезпечний удар Ротаня зі штрафного в блискучому стрибку парирував Шовковський...

      У додатковий час не можна сказати, що суперники діяли обережно. Багатьом просто не вистачало сил. Деяка ініціатива була в «Динамо» завдяки «свіжим» Бідненкові, Пеєву та Корніленку. Пара «пожеж» виникла в штрафному майданчику Кернозенка, але й Мотуз міг стати автором «срібного» гола, коли бив упритул з кута воротарського майданчика. Мабуть, справедливо, що додаткова 30-хвилинка плавно перепливла у післяматчеву серію пенальті. Лотерея стала бенефісом обох голкіперів — Олександра Шовковського та В'ячеслава Кернозенка, вихованців київської школи Михайла Михайлова. Колишні партнери влаштували дружнє змагання. Коли ще таке було, щоб із десяти ударів голкіпери пропустили лише три? До речі, за кількістю відбитих м'ячів у них нічия — 3:3, адже в «Динамо» Горан Гавранчич влучив у стійку воріт. Останніми не витримали нерви у Георгія Пеєва — Кернозенко зачепив м'яча по дорозі до правого кута й потрапив у заслужені обійми партнерів. «Дніпро» — у фіналі Кубка України!

Євген Кучеревський, головний тренер «Дніпра»:

      — Гравці були переповнені бажанням досягти потрібного результату. Але тривалий час у наших діях відчувалася скутість, у результаті чого нам не завжди вдавалося контратакувати так, як ми вміємо. І все ж ми могли не доводити справу до пенальті — був момент у Мотуза. Що стосується 11-метрових — це лотерея, і вдача була на нашому боці.

      Після таких матчів приходить емоційна спустошеність. Потрібна елементарна пауза, щоб прийти до тями. Приємно, що після матчу до нас у роздягальню зайшли Президент із дружиною та Прем'єр-міністр.

Олексій Михайличенко, головний тренер «Динамо»:

      — Завдання, яке ми мали, практично виконали. Відіграти два м'ячі фори у сьогоднішнього «Дніпра» дуже складно, але хлопці змогли виконати план на гру. Зараз у нас щільний графік, тому через надмірну втому не змогли, як кажуть, трохи «додушити». А пенальті... Ви самі розумієте, що тут багато вирішує везіння. За логікою поєдинку, ми повинні були виходити у фінал, але Кубкові не властива логіка. Ми повинні добре засвоїти урок, який дав нам «Дніпро». Хоча й футболісти «Динамо» сьогодні виявили бійцівські якості, продемонстрували характер, тому мені немає за що їм дорікати.

* * *

      Водночас у Донецьку господарі поля особливо «не хотіли», а гості, вочевидь, «не могли». Йдеться про  голи, яких глядачі так і не побачили. Як наставник одеситів Семен Альтман збирався відігруватися, не прояснилося й після прес-конференції. «Шахтар», який чи не вперше грав із двома форвардами — Беліком і Агаховою, — традиційно все контролював, але довести справу до «розстрілу впритул» не міг. Можна назвати блискучими удари з середніх та дальніх дистанцій Тимощука (тричі), Срни, Левандовського та Беліка, але тоді «сейви» Руденка слід вважати просто фантастичними. Голкіпер «Чорноморця» свою справу зробив відмінно, але партнерів це не надихнуло на організацію бодай якоїсь контргри. Лише на 68-й (!) хвилині «Чорноморець» створив перший гольовий момент, однак воротар господарів Стіпе Плетикоса показав, що не заснув у «рамці», зреагувавши на удар Костянтина Балабанова з трьох метрів.

      Найцікавішим моментом матчу стала історія з призначенням та пробиттям пенальті. Їх, власне, було два. Козир «завалив» Срну у штрафному майданчику, покарання виконує Звонимир Вукіч. Серб б'є — Руденко парирує м'яч! Звучить свисток арбітра Ярменчука, і... — ще один 11-метровий. Чому? Більшість гадає, що це покарання за передчасне забігання гравців у штрафний майданчик. Хоча є й версія про те, що під час рейду Агахови на добивання, коли м'яч знову відбив Руденко, «круглий» потрапив у руку комусь з одеситів. Повторний вирок виконував уже хорват Даріо Срна — точно. Після цього ініціатива перейшла до гостей, які не спромоглися створити жодного гольового моменту.

* * *

      Отже, 30 травня на НСК «Олімпійський» у Києві відбудеться перший за багато років фінал без участі київської команди — «Дніпро» — «Шахтар». У Кубку України ці суперники зустрічалися у п'яти розіграшах (тричі — у півфіналах та двічі (1995, 1997) — у фіналах), і в усіх випадках перемагали донеччани. За змістом гри цього року дніпропетровці як ніколи близькі до того, щоб зламати неприємну для себе традицію.

«Динамо» — «Дніпро» — 2:0 (перший матч — 0:2, пен. — 1:2)

      Голи: Гавранчич, 44; Верпаковскіс, 74

      Серія пенальті: 0:1 — Ротань, 0:1 — Гавранчич (штанга); 0:1 — Лисицький (воротар), 0:1 — Белькевич (воротар); 0:1 — Мотуз (воротар), 1:1 — Діого Рінкон; 1:1 — Рикун (воротар), 1:1 — Саблич (поперечина); 1:2 — Шелаєв, 1:2 — Пеєв (воротар).

«Шахтар» — «Чорноморець» — 1:0 (перший матч — 1:0)

      Гол: Срна, 79 (пен.)