У новій серії мультика вже Фіона в образі жінки–воїна рятує Шрека.
Незважаючи на те, що діти дуже люблять «Шрека», це все ж мультик для дорослих, і продовження анімаційного фільму «Шрек назавжди» — тому підтвердження. Отже, як ви пам’ятаєте, у першій частині Шрек урятував принцесу Фіону, яка перетворилася на людожерку, одружився з нею, обзавівся друзями — Віслюком та Котом у чоботях — і трійкою діток на додачу. Але, як виявляється, цим людськість людожера не обмежується, і він, як звичайний чоловік, одного дня усвідомлює, що сімейне життя його обтяжує і було б чудово повернути час назад. Думки матеріалізуються, а в казці — миттєво: відомий з оповіді братів Грімм карлик Румпельштільцхен з’являється до Шрека з контрактом, щоб здійснити його бажання. Один день свободи — на один день із життя чудовиська, який той не пам’ятає, і цим днем є день народженням Шрека. Тобто ні Фіони, ні Віслюка у його житті немає. Усвідомивши заяложений вислів «Цінуєш, коли втрачаєш», Шрек починає робити все можливе, аби повернути своє життя, на яке він нещодавно скаржився.
А тепер — найголовніше. Яким не був би сюжет нового мультика про Шрека (цікавим чи не дуже), без модного нині формату 3D — йому ніяк. Тому на зміну синім чоловічкам прийшли зелені, і хоча вони не такі привабливі, а їхній світ не заворожує незвичайною природою, анімаційна картина має одну перевагу над фентезі «Аватар»: банальності й заїжджені істини тут не так ріжуть око, бо що взяти з намальованого чудовиська?
Оскільки первинне завдання «Шрека» — розвеселити, то мультик нашпигований усілякими жартами (щоправда, нерідко замість сміху вони викликають непевну усмішку), кумедними ситуаціями й карколомними трюками, які особливо виграшно виглядають у 3D. Певного шарму картині додає голос Шрека — його озвучує Богдан Бенюк. Загалом легко, весело й повчально. За п’ятибальною шкалою, «Шрек», як на мене, заслуговує на тверду четвірку.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
