До чудотворної ікони йдуть, щоб вилікуватися, полегшити душевний біль від гріха, щоб подякувати, покаятися, попросити покровительства на добру справу. Із таких ікон, буває, виділяється ароматна масляниста рідина. Вона у вигляді роси проступає зсередини образу. Утім олія витікає зі святинь у різних релігіях, це притаманно і шаманізмові, і магії. Ідоли теж можуть зрошуватися олією. Різниця — у ставленні до таких явищ. Богослови наголошують, що чудотворна ікона — це знак того, що Небо завжди поряд із нами. Коли вона мироточить, це знак Божої любові. Чудотворна ікона — це все ж не лікарня і не «телефон довіри». Це нагадування про те, що людина може рівнятися на Небо і невтомно трудитися духовно. Інакше в чому різниця між святим образом та ідолом, якого просять «вирішити проблему»? Помічено, що чудесні прояви посилюються у роки богоборства і зневіри. Так було у 1920 — 30–ті, у 1990–ті і в... 2004–му. Особливо в Україні. Недарма спеціалізовану комісію РПЦ із вивчення чудесних явищ створили саме в листопаді 2004–го, коли вісті про масово проявлені чудеса стали надходити з Києва. Хрест, установлений на Майдані 26 листопада, закровоточив. А 28–го збиралися віддати наказ про використання військ для знесення наметового містечка...
Петро Ющенко, який понад 15 років збирає образи Діви Марії з усього світу, помітив, що в Україні таких — найбільше. Відтоді разом із помічниками досліджує духовну літературу і свідчення з місць об’явлень. Поступово склалася карта місць, де являлася Богородиця. Професійні іконописці з різних областей написали копії ікон. Нині в колекції Петра Андрійовича — понад 800 Богородичних ікон із різних країн світу, від Панами й Колумбії — до Південної Кореї. Недарма Діву Марію вважають Матір’ю всіх народів. З України в тій колекції — понад 200 ікон, які зберігаються у храмах, що належать різним конфесіям. Утім це надбання всього народу, і до кожної з них має бути вільний доступ. «Я навіть терміна не вживав би такого — конфесії. Це не від Бога, це світське поняття», — переконаний голова організації «За Помісну Україну». Про це свідчить і нещодавно видана книга, де зібрано понад 100 образів Богородиці з історичними довідками про них.
«Анна, сестра візантійських братів–базилевсів Василя і Костянтина, принесла з собою одну з видатних ікон Луки, яку згодом назвали Богородицею Вишгородською, за місцем її знаходження. Її потім забрав до Москви Андрій Боголюбський», — розповідає Петро Ющенко. З іменем Володимира пов’язана і Корсунська ікона — з Херсонеса. Вона стояла у Видубецькому монастирі в Києві. Коли горів монастир, ікону викинуло у води Дніпра, і вона пішла проти течії... в Білорусь — нині це відома ікона Мінської Божої Матері. У 1046 році Анна, донька візантійського імператора Костянтина Мономаха, яку взяв за дружину наш князь Всеволод Ярославич, також привезла з собою на Русь–Україну образ Богородиці Одигитрії. У 1097 році син Всеволода та Анни Володимир Мономах, князюючи в Смоленську, перевіз туди й материн Образ. Відтоді ікона зветься Смоленською Одигитрією.
Стародавня Белзька ікона нині в Польщі. Цією іконою візантійський імператор Василій ІІ благословив сестру Анну на шлюб із великим київським князем Володимиром Святославичем. У Києві ця святиня була родовою іконою княгині, нею благословляли дочок із князівської династії. Так ікона потрапила до Белза, а потім — до Львова. Одна з копій цієї ікони, написана на Київщині в 1765 році, є в Національному художньому музеї України. А оригінал ще в 1382–му вивезли до Польщі й помістили в костелі на Ясній Горі в Ченстохові. Поляки вважають, що заступництво Божої Матері, прославленої в образі з Ченстохова, не раз рятувало країну. Польський король Ян Казимир у маніфесті доручав свою державу заступництву Божої Матері, шанобливо називаючи образ «Польською Королевою».
Найвідомішим образом на теренах України залишається оранта в Софійському соборі в Києві. Цей образ називають «Нерушима стіна», бо вірні завжди можуть духовно зіпертися на силу, яку він представляє. Свого часу Великий князь Ярослав Мудрий віддав під опіку Богородиці увесь свій народ і країну. Сподіваємося, що й котрийсь із сучасних правителів закличе Небесну Заступницю знову стати Провідною зорею для українців–християн.
З чудотворними іконами церква пов’язує надприродні, містичні і дивовижні дії: зцілення людей від тяжких недуг, припинення стихійних лих і воєн тощо. Вважається, що чудо відбувається під час (або після) посилених молитов віруючих перед іконою із зображенням Богородиці. Чудотворність ікон визнають як православні, так і католики латинського і грецького обрядів. Вважається, що точні копії таких ікон зберігають свою містичну властивість.
Українські чудотворні ікони стали національними святинями церков сусідніх народів: Вишгородська — у Москві (під назвою Владимирська, шанується як головна реліквія Росії); Белзька (Ченстоховська), тепер найбільш шанована у Польщі; Жировицька — у Білорусі й Італії; Закарпатська, або Маріє–Повчська — в Австрії.
Цей образ Богородиці — найдавніший в Україні та один із найстаріших у світі. Ікона датується кінцем XI століття, до Києва її разом з іншими образами привіз князь Володимир Великий. У 1001 році її поставили в соборі в місті Холм, де певний час містилася резиденція Галицько–Волинського короля Данила. Перше зафіксоване чудо — це коли у 1240 році полчища кочівників взяли в облогу Холм, городяни молилися перед образом, і вороги полишили місто. Утім через 20 років ординці таки взяли місто, зруйнували храм, і образ Богородиці пролежав майже століття під його руїнами.
Польський король Ян Казимир брав цей образ у похід проти Богдана Хмельницького. Однак ікона не допомогла, адже Мати всіх народів не підтримує завойовників і гнобителів. Опісля образ тривалий час переховували на Волині у греко–католицькому монастирі. Від 1815 року Холм понад сто літ перебував під владою Москви, російський уряд «скасував» унію, для Холмського образу в московській ювелірній майстерні виготовили нові шати. А в роки Першої світової війни ікону «евакуювали» до Москви. Після більшовицького перевороту святиню перевезли до Києва. У роки Другої світової війни була відновлена Холмська православна єпархія, яку очолив архієпископ Іларіон (Огієнко). Він у 1943 році повернув ікону до Холма. За «других совітів» холмців силоміць виселяли з рідних місць. Чудотворний образ переховувала родина Коробчуків, переселена на Волинь із–за Бугу. З 2000 року ікона перебуває в Луцькому музеї волинської ікони. Двічі на рік святиню виставляють для поклоніння.
Тисячі людей щорічно йшли на прощу на Ясну Гору, щоб поклонитися Богоматері в Гошівській чудотворній іконі. Чудотворність образу проявилася на Тернопіллі, де в одному селі в хаті хорунжого Андрія Шугая спалахнула пожежа. Оселя згоріла, окрім стіни з образом Богородиці. Згодом образ зберігався в родині Гошовських, що мешкали в Дунаєві. У 1736 році пані Гошовська побачила, як від ікони по хаті розлилося сяйво. Прийшли священики і теж побачили це, а коли сяйво згасло, то на ликові залишилася ніби роса. Ікону передали до монастиря у Гошеві. Розповідають чимало історій про чудесне зцілення за молитвою до Богородиці перед Гошівським образом. З 5 на 6 серпня 1944 року, коли радянська влада почала ліквідовувати греко–католицькі монастирі в Галичині, ченці Гошівської обителі потайки дали чудотворну ікону на збереження жителям села. У липні 2001 року її встановили у храмі Преображення у Гошеві.
Назву ікона одержала від села Іржавець Прилуцького повіту Полтавської губернії, нині — на Чернігівщині. Образ, написаний у 1572 році, перебував на Січі в Покровській церкві. Перед походами козаки зверталися до нього з молитвою. На знак біди лик Богородиці зрошували сльози. За переказами, плакала Матір Божа перед Полтавською битвою. У час битви ікона була з козаками Костя Гордієнка. Після поразки вони відступили у володіння Туреччини. Розлючений цар Петро зруйнував Запорізьку Січ, і козаки в 1711–му побудували нову, Олешківську, — у пониззі Дніпра, яке контролював кримський хан. Ікону встановили в наметі, вона плакала.
У 1716 році козаки таємно привезли її в містечко Іржавець, неподалік Батурина. Її реставрували в Густинському монастирі, а в останню ніч перед відправленням сталося чудо: сяйво заповнило всю келію. Наступного дня іконописець відвіз ікону в Іржавець, і там 6 червня її поставили в церкві. Більше двох століть 24 травня (6 червня) було храмове свято в Іржавці на згадку про явлення ікони. Приходив до ікони і Тарас Шевченко, і в 1847 році на засланні написав поему «Іржавець». По Україні розійшлося багато її копій. У 1920 році зроблено фото ікони. А в 1932–му комсомольці на очах у селян спалили образ Пречистої.
У церкві Успіння Богородиці в Кобижчі з післявоєнного часу зберігся один зі списків із чудотворної ікони. Утім у 1995 році її викрали грабіжники. Улітку 2005–го образ було відновлено у Свято–Успенській Печерській лаврі завдяки фотографії 1920–х. У 2006–му образ установили в церкві в Кобижчі.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
