Сергій Бурка: Хочеться людського ставлення до національної команди

До завершення гандбольної першості командам вітчизняної суперліги залишилось провести ще по одному поєдинку, але вже зараз відомі призери — «ЗТР», «Портовик», «Будівельник», та головний невдаха турніру — «Шахтар–Академія», місце якого у вісімці найсильніших у наступному сезоні посяде київський «Авіатор». Запоріжці оформили четверте чемпіонство поспіль, а взагалі здобули 12–те «золото» національних першостей. Одним із творців перемоги «Запоріжтрансформатора» з повним правом можна назвати 23–річного Сергія Бурку. Височенний — 208 см — спортсмен завдяки своїм антропометричним даним має надпотужний кидок, який дозволив йому із 117 голами зайняти друге місце в рейтингу бомбардирів своєї команди.

У розмові з кореспондентом «УМ» Сергій підбивав підсумки виступу «ЗТР» на європейській та внутрішній аренах, міркував про шанси збірної України потрапити на чемпіонат світу, що відбудеться 2011 року у Швеції, та ділився планами на майбутнє.

«Причина провалу в Лізі чемпіонів — недооцінка суперника»

— Сергію, скажіть, чому в нинішньому сезоні «ЗТР» провалив кваліфікаційний турнір Ліги чемпіонів із не найсильнішими командами Греції та Кіпру і не потрапив до основного раунду?

— Швидше за все, причина криється в недооцінці суперника. Хоча перед стартом кваліфікації ми вивчали суперника, переглядали матчі з їхньою участю і, схоже, вирішили, що нічого серйозного. На гру виходили трохи розслабленими.

— А як можете прокоментувати виступ команди взагалі в єврокубках? У Кубку ЄГФ, куди ваш клуб потрапив після вильоту з ЛЧ, запоріжці змогли дійти лише до третього етапу змагань?

— Вважаю, що нинішній сезон команда почала слабенько. Старт сезону в єврокубках можна назвати провальним. Можливо, недостатньо попрацювали на передсезонному зборі. Певно, звідти й усі проблеми.

— У цьому році «ЗТР» за чотири тури до фінішу здобув чемпіонський титул. Як можете оцінити національний чемпіонат?

— У внутрішній першості конкуренції в боротьбі за «золото» наразі немає. Виступаючи на внутрішній арені, команда не прогресує. А «на Європі», потрапивши на команду трохи вищого класу, зіштовхуємося з проблемами, бо не можемо підлаштуватися до гри суперника. Звикли, що «вдома» у нас усе виходить, а на міжнародній арені, отримавши спротив, не можемо спіймати свою гру. На мою думку, в Україні чемпіонат слабенький.

«Гандбол в Україні не розвивається»

— Чи знаєте, що зможете підняти рівень українського чемпіонату?

— Думаю, потрібно більше вкладати грошей у клубний гандбол. Запрошувати в Україну висококласних гандболістів з інших країн, створити такі умови, аби в легіонерів виникало бажання грати в нашій першості. А поки що гандбол у країні не розвивається. Скажімо, заграє людина, засвітиться його зірка на батьківщині, відразу ж її забирають за кордон.

— Як вважаєте, чому з жіночого «Мотора» «зробили» чоловічий колектив?

— Так, саме на тій базі була створена нинішня чоловіча команда «Мотор–ЗНТУ–ЗАС». Думаю, що однією з причин такого рішення стала катастрофічна ситуація в жіночому клубному гандболі. У чоловіків є вісім стабільних клубів, а в жіночій суперлізі — багато команд збанкрутіли, знялися зі змагання. Жіночий гандбол в Україні потихеньку виснажується.

— Яке ставлення місцевої влади до флагмана українського гандболу?

— Ставлення до команди нормальне (посміхається). Однак хотілося б відчути сильнішу підтримку від міста. Хотілося б отримати сучасну тренувальну базу, трохи кращого фінансування. Але маємо те, що маємо.

— А вас особисто такі умови влаштовують?

— На даний момент — влаштовують. Думаю, що в Запоріжжі створені найкращі умови в Україні.

— Часом не плануєте змінити прописку? Мали якісь запрошення з–за кордону?

— Знаю, що запрошення є, але мені про них не розповідають. Цими питаннями займається мій агент разом із президентом клубу. Зараз у мене діючий контракт із «ЗТР», який закінчується лише через два роки. Точно можу сказати, що наступний рік гратиму в Запоріжжі.

— Як «Запоріжтрансформатор» пережив фінансово–економічну кризу?

— Цей нелегкий життєвий період команда пройшла без втрат. Керівництво зробило все, щоб ми не відчули жодних негараздів.

— Як підтримують «ЗТР» у місті? Ви задоволені?

— Команда має своїх уболівальників, але їх мало. Хотілося, щоб було більше. Та просто так вони не з’являться. Потрібно рекламувати гандбол, підвищувати його рівень, щоб у нього з’явились нові шанувальники.

«До європейської першості готувалися всього два тижні»

— Чи спостерігали за боротьбою, яка точилася за крісло президента ФГУ?

— За цим протистоянням взагалі не спостерігав. Для мене абсолютно однаково, хто став президентом ФГУ.

— І все ж таки, новим президентом ФГУ обрали Валерія Третьякова. Чого чекаєте від нього?

— Перш за все, хочу побажати йому успіху в роботі на благо українського гандболу. І сподіваюся на підтримку національної збірної з боку федерації. А головне, хочеться людського ставлення до національної команди. Щоб «синьо–жовті» могли збиратися частіше, а не три рази на рік, брати участь у міжнародних турнірах, награвати склад. Як же ми можемо показати нормальний результат на чемпіонаті Європи, якщо лише за два тижні до його старту збірники змогли зібратися разом?

— На що сподіваєтесь від нової гандбольної влади щодо розвитку клубного гандболу?

— Сподіваюся на краще. Чув, що планують проводити міжнародний турнір за участю провідних клубів із т­рьох країн: України, Білорусі, Росії. Вважаю, що в таких матчах буде зростати клас українських клубів.

— Чи не відбере такий турнір додаткові сили у гандболістів?

— Нічого страшного, це тільки на краще.

«У кожному матчі чемпіонату Європи збірна показувала характер»

— Дайте оцінку виступу «синьо–жовтої» команди на чемпіонаті Європи–2010.

— Звісно, кінцевий результат — поганий. Але можна знайти позитивні моменти. В Австрію приїхала молода команда. У кожному матчі ми показували характер. Ми ж не програвали по десять м’ячів у кожній грі, а билися до останнього. Хлопці побачили, що з такими висококласними командами, як у Росії, Хорватії, Норвегії, можна грати на рівних. До того ж на ЧЄ ми набралися неоціненного досвіду.

— Що завадило збірній виграти бодай один матч на єврофорумі?

— Не знаю. Можливо, до кінця не вірили, що можемо перемогти, а можливо, не вистачило досвіду. Для багатьох це був перший великий турнір, тому хвилювалися, не відчували впевненості у власних силах.

— Як налаштовував тренер на ці поєдинки, які завдання ставили перед збірниками?

— Леонід Захаров налаштовував команду на боротьбу в кожному матчі, в кожному епізоді. Щодо цілей, то чітких завдань не ставили, головне — боротьба.

— Як у команді сприйняли «ігри» навколо посади голов­ного тренера? Минуле керівництво федерації визнало його роботу незадовільною і планувало відправити його у відставку.

— Про те, що відбувається «нагорі», нас не інформують. Наше завдання — грати. Що стосується Захарова, то добре, що він залишився. Він — хороший тренер, і мене повністю влаштовує.

«Був засмучений, коли мене віддали в оренду»

— Сергію, розкажіть про хід підготовки до відповідальних матчів «плей–оф» за право грати у фінальній частині світової першості зі збірною Словаччини.

— Із 27 травня починається двотижневий збір. А у квітні збірна зіграла турнір у Литві і стала його переможцем.

— Але ж у Клайпеді програли не зовсім сильним естонцям?

— Туди поїхали лише гандболісти з національного чемпіонату. Можна сказати, що керівництво збірної надало шанс молоді, аби та проявила всі свої найкращі якості.

— Як вважаєте, вдасться пройти словаків?

— У нашої збірної для цього є всі підстави. Непогана команда, хоч і молода, але після Європи — це вже зовсім інша молодь.

— Скільки років ви вже граєте за збірну? Пам’ятаєте той момент, коли вперше одягли синьо–жовту футболку?

— У збірній уже три роки. Коли викликали до збірної, грав у «ЗНТУ–ЗАС». Тоді трохи був засмучений, що «ЗТР» віддав мене в оренду. Аж раптом, посеред сезону, зовсім несподівано мене запросили до лав національної команди. Було дуже приємно — радів, адже дуже прагнув цього.

— Кажуть, що окремі гандболісти–легіонери не хочуть їхати у збірну...

— На мою думку, потрібно обов’язково захищати кольори національної команди. Захаров нам каже: збірна працює на вас, а не ви — на збірну. Виступ на міжнародних змаганнях дає шанс гандболісту засвітитися, показати всі свої можливості.

«Маю бажання спробувати свої сили в Росії або в Іспанії»

— Часом гандбол нагадує боротьбу, часом — бокс. У одному з інтерв’ю олімпійська чемпіонка Тетяна Кочергіна розповідала, як дівчат у київському «Спартаку» готували до жорстких стиків. Як ви ставитесь до силових єдиноборств у гандболі?

— До того, що гандбол контактна гра, я вже звик давно. За кордоном, можливо, і є робота з психологом, але в нас такого немає. До цього звикав із дитинства, тому особливих проблем не відчуваю.

— На вашу думку, агресивна поведінка на майданчику — це необхідність чи стиль гри?

— Думаю, що це — сучасний підхід, новий погляд на гру в ручний м’яч. Зверніть увагу на німецьку першість. Там у кожному епізоді спортсмени грають жорстко. То раніше гандбол був повільним і більш коректним. Зараз же він став динамічнішим і жорсткішим. На мою думку, гандбол таким і повинен бути.

— Сергію, на чемпіонаті Європи ви стали другим за результативністю в нашій збірній. Можливо, вам про це й не кажуть, але, без сумніву, вас узяли на олівець закордонні скаути. А самі у якій першості хотіли б пограти?

— Маю бажання спробувати свої сили в Росії або в Іспанії. А от до німецької бундесліги поки що не доріс. Там дуже сильний чемпіонат. Думаю, що не варто одразу їхати в Німеччину після слабенького чемпіонату України. Дуже складно там буде пристосуватися.

«Сталін мене абсолютно не цікавить»

— Що вас захоплює в повсякденному житті?

— Люблю риболовлю. Щоправда, я не професійний рибалка, просто подобається посидіти з вудкою на березі водоймища. Також люблю на природі пограти у волейбол.

— А куди б хотіли поїхати на відпочинок?

— Сподіваюся, що колись вдасться побувати на острові Ібіца.

— Чому саме Ібіца?

— Багато чув про нього. Кажуть, що то найкраще місце для молодіжного відпочинку. Дискотеки і все таке інше.

— Сергію, чи є у вас шанувальниці? Як вони проявляють своє захоплення вами?

— Є. Можуть десь знайти мій телефон — потім вітають із перемогами. Часом після гри дарують якісь іграшки, листівки.

— Удома вже є місце для таких подарунків?

— Та ні (сміється). Це не настільки часто буває, щоб відводити окрему площу.

— А яка ваша заповітна мрія?

— Найбільше хочу допомогти батькам — забезпечити їм достойне життя на схилі літ. Також мрію збудувати приватний будинок у Запоріжжі. Саме з цією метою збираюся поїхати за кордон й заробити трохи грошей. Потім обов’язково повернуся на Батьківщину.

— А як сприйняли суперечки щодо встановлення пам’ятника Сталіну у вашому рідному місті?

— Я взагалі про це нічого не чув. До того ж політика мене абсолютно не цікавить.

ДОСЬЄ «УМ»

Бурка Сергій Олександрович

Майстер спорту з гандболу, лівий напівсередній запорізького «ЗТР».

Народився 9 червня 1987 р. у Запоріжжі.

Чотириразовий чемпіон України. Учасник чемпіонату Європи–2010.

Перший клуб — «ЗТР», також виступав за «ЗНТУ–ЗАС» (Запоріжжя).

Перший тренер — Микола Крох­маль. Тренер — Олександр Рєзанов.

Освіта: у 2009 році закінчив Запорізький національний університет, факультет фізичного виховання.

Зріст — 208 см, вага — 115 кг.

Захоплення — риболовля, волейбол.

Неодружений.