Усе–таки ми повинні бути вдячні міністру освіти Дмитру Табачнику за турботу. Він перший, незважаючи на крики «Геть!» і «Ганьба», почав привчати нас думати по–новому і усвідомлювати, що місце України — в одній упряжці з Росією. Потім, слухаючи українофобські заяви, ми лише крутили пальцем біля скроні й навіть були морально готові до намагань проросійських можновладців і «хахлов» нас «нагнути». Згадаймо скандал із написанням підручників історії. Якби він не загартував нас, то чи пережили б ми газово–флотський контракт і присутність на нашому Параді Перемоги російських військових і політиків? Отже, як показує життя, слід уважно і вдумливо ставитися до ідей нашого українського буревісника — пана міністра. Хто знає, які негоди для українців він віщує?

І якщо про викладання історії, зміни у вступній кампанії ми говорили багато, то ідея з викладанням російської літератури у школах згадувалася мимохідь. А дарма. Проблема балансування між русифікацією і збереженням української культури сьогодні як ніколи актуальна.