Лента за лентою — в бою не відступай!

Коли ми разом і нас багато, нас не подолати. Але ми про це чомусь забули. Роз’єднавшись, ми стали слабшими і добровільно віддали всі козирі в руки їм — тим, кого на словах клянемо на всі заставки, дозволяючи на ділі робити свою чорну (червону, біло–синю, біло–синьо–червону) справу. Спільними зусиллями змарнувавши так важко виборені і так жорстко нами ж розкритиковані за «безалаберність, розхристаність, хаотичність» свободу і демократію, ми й оком не змигнули, як на зміну прийшли зовсім інші принципи. І тепер, втративши останній привід пишатися своєю державою, тільки кліпаємо очима, спостерігаючи, як із кожним днем зникають рештки нещодавніх завоювань...

Як свідчать приклади з буремної української історії, просидіти біля розбитого корита можна і 70, і 300 років. А можна забути про дрібні чвари і разом повернути втрачені позиції.

Для об’єднання потрібна ідея, яку сприйняли б усі. У 2004–му такою ідеєю стала помаранчева стрічка. Політичні кольори себе здискредитували. Але тепер вони й не потрібні, адже ми маємо барви, які об’єднають усіх, — синю й жовту.

Це просто — вивісити національний стяг із вікна або поставити біля хати. Причепити синьо–жовту стрічку на одяг, сумку, антену авто. «Не соромся. Додай стрічку до свого строю», — закликають ініціатори акції «Лента за лентою», яка зародилася в інтернеті й набирає обертів у «реалі». «УМ» усіляко підтримує це починання.

І коли ми знову побачимо, як нас багато, то згадаємо: нас не подолати!