Кіноберег

Із початком кінофестивалю в Каннах на набережній Круазетт запаху моря ви не відчуєте: у повітрі стоїть стійкий шлейф парфумів, який іноді перебиває запах смаженої риби з навколишніх ресторанів, але легкий бриз швидко відносить кулінарні аромати. Ще в Каннах пахне кінематографом: здається, цей аромат лине від жінок у елегантних сукнях і чоловіків у смокінгах, які проходять по бульвару. Дрес–код — обов’язкова умова вечірніх показів у Палаці фестивалів, куди веде знаменита червона доріжка (мої джинси забракували, так що я сиділа й плакала на березі річки розкоші й шику). Запахом кіно просякнуті сінефіли, котрі з табличками «Квиток, будь ласка» окуповують Палац фестивалів, нескінченні черги в кінозали і, звісно, open air покази на пляжі — щоб ви не замерзли, вас дбайливо закутають у пледи.

У цьому кінематографічному натовпі можна зустріти й самих учасників фестивалю: наприклад, 21–річного канадського режисера Ксав’є Долана, У конкурсі «Особливий погляд» він представляє фільм «Серцебиття» (Heartbeats). Нам Долан знайомий по фільму «Я вбив свою матір» (I killed My Mother), який минулого року позитивно прийняло каннське журі й преміювало ексцентричного юнака нагородою

Гості Українського павільйону

Поки у Палаці фестивалів ідуть кіносеанси різноманітних програм, зазирнемо в Міжнародне селище, де з 2008 року працює Український павільйон, організований Українською кінофундацією (за підтримки фонду «Україна 3000») та брендом Nemiroff. Того дебютного року все починалося гучно і з розмахом: інтер’єр оформлював Павло Гудімов, на вечірці–презентації виступала «ДахаБраха», прийом відвідав Венсан Кассель. Цьогорічний прийом, що припав на суботу, виглядав дещо скромніше. Локацією вечірки став ресторан на пляжі. На вході гостей зустрічали дівчата в національному одязі, далі — горілка, вино, фольк–панк–шансон від Фоми й освіжаючий морський бриз. Із відомих запрошених прийшли дизайнер Клод Бонуччі, російський актор Олексій Гуськов, резидент російського Comedy Club Олександр Рева. Деякі запрошені відомі західні «селебрітіз» не приїхали: Ольга Куриленко зайнята на зйомках, а Жюльєтт Бінош з’явиться на фестивалі тільки на сьогоднішній презентації конкурсного фільму «Сертифікована копія» (Certified Copy). Проте серед відвідувачів вечірки була українка Ольга Коротяєва — не виключено, що майбутня відома актриса — зараз вона грає у «Паризькому театрі»: нещодавно йшла вистава за її участю — «Справа Сезнека», режисер — незабутній «чоловік Анжеліки» Робер Оссейн.

«Атмосфера тут дуже позитивна, — каже Катерина Ющенко, голова наглядової ради Фонду «Україна 3000», яка вже третій рік поспіль разом із директором Української кінофундації господарює на вечірці. — Мені здається, що з кожним роком росте зацікавлення українським кіно. З кожним роком приходить усе більше людей: я бачу і старих друзів, і нових гостей». У графіку Катерини Ющенко на Каннському фестивалі — зустрічі з представниками грузинського, ізраїльського, німецького, угорського павільйонів, переговори про участь України на кінофестивалі в Цюріху.

Кіно і гроші

«Наш павільйон — як амбасада України на Каннському фестивалі», — переконаний Андрій Халпахчі. Варто пояснити, що Міжнародне містечко (Le Village international) — це територія, де країни представляють свої кінематографічні здобутки та перспективи, але аж ніяк не займаються продажем картин. Це функція кіноринку Le Marche du Film. Кожна держава у Міжнародному селищі орендує невелике шатро, яке йменують павільйоном, із виходом на море. Там відбуваються зустрічі, переговори, прийоми. За словами Халпахчі, в український павільйон, прикрашений характерними узорами вишивки, приходять різні відвідувачі. Одні цікавляться українськими фільмами для участі у фестивалях чи для прокату, інші — копродукцією. Відвідувачі відразу на місці можуть переглянути останні українські фільми — або в каталозі, або на DVD, а якщо фільму немає на цифровому носії, його обіцяють переслати, каже Халпахчі.

Хоча більш–менш значними досягненнями український кінематограф останніх років похвалитися не може. Представлені в павільйоні три фільми — тому підтвер­дження. «Чоловік моєї вдови» (режисер — Леонід Горовець) з Камалією, знятий за гроші Istil Group, тобто чоловіка співачки, за якістю застряг десь на рівні примітивних фільмів початку 90–х. «Дніпро» експериментатора Олександра Шапіро — на любителя. А документальну стрічку «Три історії Галичини» Ольги Онишко знайшли аж на Заході. Половина з представлених у каталозі фільмів — довгограючі проекти, які з фінансових чи інших причин ніяк не можуть закінчити. Але вода камінь точить, вважає Халпахчі і виділяє найуспішніші проекти: «Ми багато працюємо з картиною Сергія Буковського «Живі», її показали на багатьох фестивалях. Великий інтерес викликав фільм «Три історії Галичини», короткометражні фільмі». У планах Української кінофундації — видати гід локацій, каталог, який представлятиме, де в Україні можна знімати.

Представленням локацій уже займаються у павільйоні Грузії — він розташований з іншого від українського боку Міжнародного селища, якраз за Палацом фестивалів. Організацією й фінансуванням грузинської амбасади на Каннському фестивалі займається держава в особі Національного кіноцентру Грузії. За оцінкою представника центру Давида Вашадзе, це коштувало Грузії 50 тисяч євро (у нашому випадку — 100 тисяч євро, які виділили Nemiroff та Istil Group). «Загалом же на цей рік у Грузії з державного бюджету на кіно виділено 1,5 мільйона доларів. У впровадженні зараз шість проектів», — розповідає Давид Вашадзе.

Цікаво, що нашумілий фільм Georgia голлівудського режисера Рені Харліна — алаверди російському кінобаченню про події 08.08.08 — у грузинському павільйоні не представлять: кажуть, що це суто комерційний проект і держава не має до нього жодного стосунку. Хоча в Грузії на прем’єру очікують із нетерпінням. Фільм представлений на кіноринку Le Marche du Film.

* * *

Залишаючи Міжнародне селище, завтра зустрінемося за обговоренням конкурсної програми Каннського фестивалю, яка цього року взяла під приціл соціально–родинні драми на відрізку від Кореї й до Великої Британії.