Антуан Буісере: «У світі слідкують за перебігом реалізації цього проекту».
Відомий французький архітектор Антуан Буісере в Україні тепер змушений бувати часто. Адже він є головним архітектором масштабного проекту — Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини, державної ініціативи, до реалізації якої долучений Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000». Наразі проект перебуває на стадії узгодження в «Укрдержбудекспертизі», тож у чиновників постійно виникають ті чи інші запитання. Адже йдеться про справді революційний для України медичний об’єкт, який не надто вписується у старі, ще радянські, нормативи. Минулого тижня пан Антуан знову побував у Києві. «УМ» вдалося зустрітися з архітектором, щоб із перших вуст дізнатися про те, якою ж буде загадкова «лікарня майбутнього».
— Пане Антуане, ця дитяча лікарня буде зовсім не схожою на традиційні українські медзаклади. Коли розроблявся проект, чи цікавилися ви тим, як будують аналогічні об’єкти в Україні?
— Коли ми взяли участь у конкурсі, то уявлення не мали, як будують лікарні в Україні. Тому орієнтувалися на міжнародні стандарти, адже маємо за плечима величезний досвід проектування в різних країнах світу саме лікарень та соціальних об’єктів. Проте ця клініка за своєю архітектурою та оздобленням буде саме українською. Ми відмовилися від використання певних матеріалів (алюмінію, глянцевого облицювання) та звичайних прямокутних форм споруди, які зробили б приміщення типовим для «міжнародних» проектів. Натомість вивчили особливості української архітектури, тутешні матеріали, аби ця лікарня мала зв’язок із національною культурою та місцевим ландшафтом. Наприклад, в оздобленні буде багато дерева, зістареної міді, іконографії, звичних оку українця кольорів, інших традиційних для вашої країни матеріалів та елементів. При цьому вони будуть вдало поєднані з сучасними технологіями в архітектурі.
— Якщо поглянути на ваш проект згори, то важко не помітити, що він має вигляд розгорнутої долоні. Це був зумисний задум чи так сталося випадково?
— Це був мій задум, можна навіть сказати випадковий. Ми були прив’язані до конкретної земельної ділянки, розташованої в чудовому лісі. І цього лісу нам хотілося зберегти якнайбільше, тому розгорнули корпуси таким віялом, схожим на пальці, а між ними — залишаться дерева, які не доведеться знищувати. Намагаючись гармонійно вписати лікарню в місцевість, спочатку й не думалося про якийсь символізм. Проте зараз ця лікарня–«долоня» й справді виглядає, як рука допомоги дітям.
— Чи відрізняються лікарні для дорослих та дітей за кордоном?
— Звісно. Хоча з огляду на технології лікування та діагностики вони однакові, та психологічне сприйняття хвороби дитиною і дорослим — зовсім різні. І сприйняття того середовища, в якому перебувають пацієнти, теж є різними. У цій українській лікарні саме так і буде. Перше, що ми ставили за мету, — це подивитися на об’єкт саме очима дитини. Тому корпуси лікарні розташовані так, що місце, де дитина живе й відпочиває (палати), ніяким чином не перетинаються з місцями лікування та діагностики — «місцями болю», як ми це називаємо. У палатних корпусах дитина не бачить ні операційних, ні каталок із важкохворими, нічого такого, що нагадувало б їй про те, що вона перебуває в лікарні. Натомість бачить із вікон чудовий ліс, слухає спів пташок... І ми віримо в те, що перебування в середовищі, абстрагованому від хвороби і «місць болю», сприятиме швидшому одужанню маленького пацієнта.
— Що ще передбачено для дітей, аби вони не почувалися у цій клініці, як у лікарні?
— Палатна секція буде створена таким чином, що сюди потраплятиме багато денного світла, яке сприяє виділенню серотоніну — «гормону щастя». Тут не буде традиційного довгого коридору з палатами по обидва боки. Палати, до речі, здебільшого одномісні, максимум — двомісні (для тих, хто любить товариство і не хоче залишатися сам). Будуть також ігрові кімнати, де дітки разом розважатимуться, там можна встановити проектори, щоб малеча спільно дивилася кіно або мультики (хоча в кожній палаті теж будуть телевізори).
Ми подбали й про безпеку дітей, зокрема, продумали, як запобігти можливому викраденню малюків. Відтак доступ у палати контролюватимуть спеціальні детектори.
— Які зручності передбачено для медперсоналу та батьків маленьких пацієнтів?
— Оскільки медичний персонал перебуває в лікарні більше, ніж пацієнт, то ми звернули особливу увагу на його робоче середовище і на відповідні зручності. Тут буде найсучасніше обладнання, зручно й близько розташовуватимуться кабінети діагностики, медики матимуть швидкий доступ до пацієнта. Плюс для лікарів та медсестер передбачено власний простір, де вони зможуть відпочити, поїсти.
Перебування батьків також нами враховане. У педіатрії сьогодні є особливо важливою саме підтримка сім’ї, тому в палаті передбачено місце для перебування когось із батьків чи родичів. Також на території лікарні буде готель, де зможуть зупинятися батьки та фахівці, які приїздитимуть на роботу чи стажування.
Також на території будуть ресторанчик, кафетерії, магазини, аптеки — все, що потрібно батькам та дітям для комфортного проживання.
— Чи не виникає бюрократичних перепон на шляху реалізації проекту?
— Річ у тім, що в Україні — дуже багато організацій, в яких потрібно отримувати ті чи інші дозволи. Ми з Фондом «Україна 3000» витрачаємо багато часу та енергії на те, щоб отримати ці дозволи, стукаючи в різні двері. На відміну від Франції, де все зведено до однієї інстанції. У нас, якщо ти вже маєш готовий проект і подаєш його на затвердження, відповідний державний орган впродовж чотирьох місяців має ухвалити рішення. Якщо ж упродовж цього часу ти не отримаєш відповіді, то маєш право розпочинати будівництво. Адже це автоматично означає, що проект погоджено, і в чиновників немає до нього жодних зауважень. В Україні, щоб долати різного роду дозвільні бар’єри, мусимо спілкуватися з великою кількістю вузькопрофільних фахівців із різних галузей, слухати їхні поради щодо того, як можна отримати ті чи інші дозволи, втиснутися в існуючі норми. Зазвичай чиновники, з якими доводилося спілкуватися, схвалюють і радо вітають такий сучасний і хороший проект. Але апелюють до тих консервативних норм, які існують в Україні і які вони ніяк не можуть обійти. Наш проект має статус експериментального, і цей статус нам допомагає рухатися далі. Однак перепони все ж є. І на кожне відхилення від норм ми мусимо давати безліч обґрунтувань — чому так, а не так. Загалом процес узгодження проекту через ці бюрократичні процедури рухається значно повільніше, ніж ми очікували. Але сподіваємося, що, пройшовши цей шлях, ми допоможемо в подальшому реалізовувати в Україні інші інноваційні проекти.
— У проекті цієї лікарні закладено сучасні енергозберігаючі технології?
— Обов’язково. Обігріватиме лікарняний комплекс власна станція енергетичного забезпечення. Також ми передбачили хороше утеплення приміщення. Атріум (він відділяє палатну частину від медичної) буде вкрито унікальним матеріалом, що може акумулювати тепло сонячних променів і за рахунок цього в зимовий період обігрівати приміщення. Також будуть використані спеціальні сонячні панелі для підігріву води.
— Чи оцінено якимось чином цей проект на міжнародному рівні?
— Так, в архітектурних журналах було кілька публікацій про нього. Ми отримали нагороду на архітектурному конкурсі «Бентлі» за технологічні рішення в конструкціях атріуму. Також його було відзначено в Болгарії на міжнародному конкурсі інноваційних проектів як найкращий.
Додам, що за кордоном слідкують за перебігом реалізації цього проекту, адже він і для Європи — багато в чому новий, він не є «звичайною лікарнею». І ми хотіли б, аби він був реалізований якнайшвидше. Адже нічого подібного в системі охорони здоров’я України немає, це буде перший об’єкт, який відкриє двері до нової генерації лікарень у вашій країні.
Антуан Буісере, 36 років
Досвід роботи архітектором — 10 років. З 2002 працює в Groupe 6. Це друга за величиною архітектурна компанія у Франції, яка є партнером асоціації BDP, що є генеральним проектувальником Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини. Вона спеціалізується на проектуванні соціальних об’єктів та є одним із лідерів проектування лікарень у світі. Зокрема проектування медичних закладів складає більше 50% роботи компанії. Наприклад, зараз фахівці BDP працюють над найбільшою у Франції університетською лікарнею в Орлеані більш як на 1200 ліжок.
Всеукраїнський центр охорони здоров’я матері і дитини буде розрахований
на 250 ліжок, а діагностичне відділення буде здатне прийняти 800—900 пацієнтів за зміну. У лікарні передбачені перинатальний центр, відділ онкологічних захворювань, хірургічне, педіатричне відділення, реанімація, радіологічний комплекс (включає відділення променевої діагностики та променевої терапії).
Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» зібрав достатньо коштів, аби вже в цьому році розпочати будівництво «Дитячої лікарні майбутнього». Про це повідомив голова правління Фонду Олександр Максимчук. За його словами, доброчинці перерахували на спорудження об’єкта 131,5 мільйона гривень. Цих коштів вистачить, аби вирити котлован, закласти фундамент і прокласти комунікації. Орієнтовною ж датою завершення будівництва є 2012 рік.
Протистояння навколо можливої ліквідації Вінницького обласного протитуберкульозного диспансеру №2 відбувається у кількамісячному вимірі. Працівники диспансеру просять передати з обласної комунальної власності у міську цілісний майновий комплекс, щоб і майно, і приміщення залишились на місці, а колектив працював там і надалі. Вони згодні на реорганізацію чи оптимізацію, аби лише тубдиспансер не ліквідували. >>
До 30% антибіотиків орального застосування продаються у США за неправильно виписаними рецептами. Помилкова діагностика на невідповідний рецепт на антибіотики є головною причиною виникнення резистентної стійкості мікроорганізмів на антибіотики, випливає з дослідження, результати якого подані в «Журналі Американської медичної асоціації» (Journal of the American Medical Association). >>
Кліщі вже прокинулися, активізувалися і готові атакувати. Під прицілом їхніх укусів — не лише любителі влаштовувати пікніки в лісі, а й ті, хто звик просто прогулюватися в міському парку чи сквері. Лікарі звертаються увагу, що з кожним роком кількість людей, яких покусали кліщі в місті, зростає. >>
«Хворіти сьогодні особливо дорого, навіть не враховуючи вартості ліків, на звичайний похід у поліклініку зараз потрібно викласти мінімум 300 гривень», — такими враженнями діляться між собою українці в бесідах те-а-тет, такими повідомленнями нині завантажена чи не вся інтернет-мережа. >>
Улюблений вітчизняний спосіб заговорити тему: спростовувати неіснуюче або почати планувати давно існуюче. Триває п’ятий рік експерименту з реформи охорони здоров’я у пілотних регіонах країни: на Вінниччині, Дніпропетровщині, Донецькій області (там зараз не на часі) та Києві. І що ж маємо реально? >>
