В інтернаті, як удома

У дитячому будинку нового типу «Наш дім» немає кухарів, прибиральниць та інших робітників, без яких неможливий звичайний інтернат. Тут діти самі готують собі їжу, підтримують порядок та перуть. Крім того, всі вихованці будинку навчаються у звичайній загальноосвітній школі. Цей заклад, де діти живуть в умовах, максимально наближених до родинних, став першим таким в Україні. У квітні «Наш дім» відсвяткував другу річницю свого існування.

Сироти не повинні жити в гетто

Дитячий будинок «Наш дім» створювали як експериментальний — у рамках програми реформування системи інтернат­них закладів. Його відкриття стало можливим завдяки допомозі міжнародних благодійних організацій та сприянню міської влади. Тепер, після двох років роботи, і кіровоградські посадовці, і вихователі будинку впевнені: експеримент виявився вдалим.

Вихованці «Нашого дому» прибули сюди з міського інтернату. Всі вони добровільно зголосилися перейти до нового закладу. Живуть діти — а зараз їх 15 — у переробленому приміщенні дитячого садочка. Усередині — все, як у звичайному домі великої родини: дитячі кімнати, простора кухня, комп’ютери з доступом до інтернету й навіть невеличкий спортзал. Господарство діти вчаться вести спільно: щодня разом прибирають та готують їжу. Двері будинку не зачиняються — кожен може вийти на вулицю, коли забажає. Можна й запросити в гості однокласників. Усі ці прості правила в «Нашому домі» мають виховувати навички самостійного життя та інтегрувати дитину в суспільство.

Однак саме суспільство до цього ще не зовсім готове, вважає начальник відділу сім’ї та молоді міської ради Людмила Дорохіна. «Коли ми готували відкриття «Нашого дому», жителі мікрорайону, де він будувався, були проти сусідства з дитячим будинком, — пояснює пані Дорохіна. — Люди дуже упереджено ставляться до вихованців дитбудинків. Невже для цих дітей, які й так обділені долею, треба створити гетто? Вони мають жити, як усі, і навчатися разом з усіма».

Звичайні інтернати дітей не виховують, вони їх утримують

Вихованням мешканців «Нашого дому» опікується штат із восьми осіб. Невелика кількість вихованців дає змогу реалізувати індивідуальний підхід до кожної дитини. Директор закладу Сергій Покидов переконаний: у традиційних інтернатах це зробити просто неможливо. «Звичайні інтернати дітей не виховують, вони їх утримують, — каже пан Сергій. — Через це виникає проблема: у дітей формується хибне уявлення про суспільство. Вони виходять з інтернатів із переконанням: я — сирота, і весь світ мені винен. У «Нашому домі» ми вчимо покладатися на власні сили».

Усі діти мають змогу відвідувати різні гуртки за вподобаннями. Наприклад, 12–річна Катя ходить на заняття літературного гуртка — дівчинка дуже любить писати вірші. «Узагалі я мріяла стати перекладачем або фотографом, — розповідає Катя. — Хоча розумію, що для цього треба багато вчитися». Відповідальне ставлення вихованців до навчання — ще один привід для гордості. «Я спілкувалася з цими дітьми і можу сказати: вони мають серйозну мотивацію до навчання. Вони розуміють, що освіта може визначити їхнє майбутнє», — каже Людмила Дорохіна.

Бюрократичні хащі

Чи не найбільша проблема, з якою щодня стикаються вихователі дитячого будинку, — відсутність законодавчої бази для закладів такого типу. Сьогодні «Наш дім» в очах держави і контролюючих органів — звичайний інтернат, тому й вимоги до нього відповідні. Якщо нормами перед­бачено наявність прибиральниці в інтернаті, то вона мусить бути й тут, байдуже, що в домі, де діти роблять усе самостійно, такої потреби немає.

Із подібними проблемами заклад вимушений стикатися ледь не щодня. Два роки тому його відкриття й узагалі перебувало під загрозою — через відсутність на кімнатах табличок із написами «Туалет», «Кухня» й подібних, передбачених нормами. Таблички повісили, однак діти такого нововведення не сприйняли. «Діти нас запитали: ви маєте нас за дурнів, які не орієнтуються у власному домі? — згадує пан Сергій. — Тому таблички довелося зняти».

Часом ситуація доходить до абсурду. Так, коли керівництво будинку попросило в контролюючих органів дозволу на користування подарованою спонсором міні–хлібопекарню, їм відповіли: нормами не передбачено використання в дитячих будинках подібних приладів. «Непередбаченою» хлібопіччю таки користуються. «Не передбачено — це ще не значить заборонено», — каже пан Сергій. Щоправда, перед приходом чергової комісії хлібопіч все ж доводиться ховати.

Керівництво «Нашого дому» переконане: існування дитячих будинків нового типу слід якнайшвидше врегулювати спеціальним положенням на державному рівні. Адже той час, який вихователі могли б приділяти дітям, вони змушені витрачати на «паперову» роботу. Усього ж діяльність будинку перевіряють 18 (!) контролюючих органів. «На величезну кількість звітної документації ми витрачаємо пачку паперу за два дні, — розповідає пан Покидов. — Днями звільнилася наш бухгалтерка — не витримала такого навантаження».

Родина — понад усе

Проте за негараздами про основну мету тут не забувають: кожному з 15 вихованців потрібна родина. «Насамперед ми працюємо з біологічними сім’ями. Повернення дітей до рідних — наш пріоритет», — каже Сергій Покидов. Якщо ж повернення в біологічну сім’ю з різних причин неможливе, тоді шукають потенційних усиновлювачів. За час існування «Нашого дому» двоє вихованців повернулися до своїх родин, ще трьох всиновили.

У міській раді заявляють: система традиційних інтернатів у Кіровограді скоро припинить своє існування. Будинки нового типу — економічно вигідніші, адже річне утримання такого закладу коштує приблизно 400 тисяч гривень, тоді як звичайний інтернат потребує кількох мільйонів. «Якщо ми створимо ще два дитячі будинки нового типу, то міський інтернат можна буде розформувати, — каже Людмила Дорохіна. — Ми очікуємо, що до 2012 року нам вдасться повністю реформувати систему інтернатних закладів у нашому місті».

Наразі ведуться роботи з будівництва ще одного «Нашого дому», оголошено конкурс на посади вихователів. Другий у місті дитячий будинок нового типу має розпочати роботу вже у вересні.

Маргарита ДИМИТРОВА