...Одну з лекцій професор кафедри новітньої історії Волинського національного університету ім. Лесі Українки Микола Кучерепа почав словами: «У Московському університеті імені Степана Бандери...» Аудиторія на якусь мить заклякла. Викладач же пояснював далі: якщо в Москві є університет Патріса Лумумби, то чому не може бути імені Бандери? Хто такий Патріс Лумумба? Лідер конголезьких революціонерів, який воював із бельгійським пануванням. І використовував такі ж методи боротьби, як УПА та Бандера. На прапорі українських націоналістів, до речі, теж було написано: «Свобода людині! Свобода народам!». Загинув Лумумба трагічно, і ставлення до цієї особи далеко не однозначне. Хтось вважає його національним героєм, а багато хто — терористом, який утягнув країну в революцію та війну. Однак це не завадило Москві назвати його іменем університет. А ми ж росіянам ближчі сусіди, ніж Республіка Конго...»

Звичайно, це був жарт. На практиці реалізувати задум професора Кучерепи неможливо. Зате можливо інше. Польська громадська організація із сумнівною репутацією у себе на батьківщині — «Товариство увічнення пам’яті жертв злочинів українських націоналістів у Варшаві» — у парі з українською посестрою, що іменує себе «правозахисним громадським рухом «Русскоязычная Украина», в Українському домі провели виставку «Волинська різанина: польські та єврейські жертви ОУН–УПА», а тепер возять цю «експозицію» по областях, хоча авторитетні українські історики назвали її не інакше як історичною містифікацією. Комусь знову захотілося кинути сірника у тліюче полум’я важкого спільного минулого України та Польщі. Не терпиться розхитати заледве наведені містки порозуміння між двома берегами Бугу.