Національні особливості зимових видів спорту

На відміну від першої прозової збірки Олександра Сидоренка «Фоззі», в якій він випробував свій стиль від пацанських оповідок до ліричних замальовок, нова книжка Winter Sport, що вийшла в Харківському видавництві «Треант», цілком органічна в сенсі жанру. І даремно автор у післямові цурається порад видавця щодо називання свого дітища справжнім романом. По–перше, місце дії у книжці вкрай локалізовано, «ментально это микрорайон Новые дома, из которого вышли «ТНМК», як свідчить автор. По–друге, маємо стьобаний не на швидку фабульну нитку наскрізний сюжет із виживанням певного гурту героїв, розписаний автором від народження до самісінької смерті декого з них. Хіба ж це не роман — нехай навіть у новелах — за всіма теоретичними категоріями?

По–третє, мова самого твору. Звичайно, «харківська» топографічна прив’язка, яка від часу Хвильового до епохи Чичибабіна з будь–яких літературних спроб робила самодостатню екзотику, спрацювала й цього разу. Але на користь «романного» жанру. «Некоторое время назад я вставил в песню «Зачекай» слово «зусман» и был неслабо удивлен, когда узнал, что оно — не украинское, что это — идиш, который врос в наш язык», — пише автор. І справді, вирази на зразок «шлемазый» і «цимес» не сходять з язика героїв цієї «харківської» прози, разом із словами типу «тремпель» (плечі для одягу) і «кобуча» (дурепа, кобила). Ну і вже знайомі з першої збірки «Фоззі» епіграфи зі Стівена Кінга і Фазіля Іскандера — як данина непоганому домашньому вихованню автора.

Отже, власна мова збірки — це вже половина «теоретичної» справи, а практичну вирішує сюжет. Який він наразі у цьому строкатому вінегреті пацанських оповідань? Здебільшого це п’янки–гулянки, бійки з монтировками, загорнутими в «Ленінську зміну», а також численні злодійські випадки з життя героїв мікрорайону і детальні розбори польотів із зануренням у давню родинну міфологію. З–поміж головних героїв — Льоша Коцаний, Алік Сторож і Альо­на з Нелею, а ще тато Коля–космонавт і тамада Серьожа Шулімович із родини на прізвище Какуля. Крім цього, ще обов’язковий Віталик із шостого поверху і «какой–то незнакомый сосед Быка, который стырил у своей жинки кастрюлю винегрета, чем вошел в долю».

Для тутешніх хлопців за даного районного розкладу один вихід — або в спорт, або в тюрму, адже батьки майже у всіх сидять, а матері гуляють. Для дівчат головне — вискочити заміж, а потім працювати у ларку, де «вся надежда на ближе к вечеру, когда фраєра начнут брать «Амаретто» для телок, а пищевой спирт «Ройал» для себя». Утім буває, що життя налагоджується, і герої цієї прози, пішовши в кримінал, починають курити «Мальборо», відкладають гроші на літо, щоб, знайшовши за весну гарну дівулю, вибратися на море. Так само героїням іноді випадає прогулятись королевою зі струнким хлопцем, потягуючи шампанське з горлечка. Але, як зауважує автор збірки, «жизнь и киностудия Довженко — разные штуки», оскільки лише «по сказке рождают тебя в любви для любви, а по жизни рождаешься через месяц после свадьбы и такой, какая есть».

Словом, крута ця «харківська» проза, а тому близька і зрозуміла для тих, хто заскочив часи шаленого злету і глухої безнадії в період 90–х років. Рекет, бандитські сходки, злодійська романтика і решта з того, що раптом сталося, коли «все вокруг слетело нахер врассыпную с поломанной карусели, и по местному коммерческому каналу повалили американские фильмы». Якраз звідси у книжці «Фоззі» — цитатна ностальгія за радянським кіно. Занурюючись у вир тутешніх «морозних» подій, виринаєш у наше сьогодні з неабияким полегшенням, адже сам давно вже вийшов із цього спорту. І так добре стає на душі — значить, автор збірки «будто долго болел, а теперь выписали».