(з сайту purepeople.com.)
— Мадам Сільветт, з вашим незвичайним псевдонімом пов’язані різні легенди. Одна стверджує, що якось, працюючи в театрі під відкритим небом «Кафе де ля гар», до якого вас запросив режисер Роман Бутей, хтось з акторів нібито сказав, що ви все робите a la miou–miou, тобто у стилі «няв–няв», як кішечка, легко та невимушено. Згідно ж з іншою легендою, коли ви жили з коміком Колюшем, він ніби сказав: «Ти вся така... A la miou–miou!» Яка з легенд ближча до істини?...
— Дійсно, у 18 років я познайомилася з Колюшем, і одного ранку він сказав мені, що я все роблю a la miou–miou. Це було не дуже гарним прізвиськом, але воно відбилося у моїй пам’яті. Складаючи свій перший контракт, мене запитали, як я хочу підписатись, і для жарту я підписалась Miou–Miou. Тоді я не знала, що стану відомою! І я досі не знаю, чи це був удалий псевдонім... Але, без сумніву, це псевдонім, що не притягує насильство.
— Багато ваших ролей назавжди ввійдуть в історію світового кінематографа. Ви працювали з такими культовими режисерами, як Бертран Бліє, Клод Беррі, Мішель Девіль, Жак Дерей, Патрік Леконт, Серджіо Леоне, Луї Малль... З якими з них працювати воістину незабутньо?
— З багатьма режисерами, адже всі вони по–своєму різнопланові! Та, напевно, це Мішель Девіль... А взагалі кожен мені подобався по–своєму. Я грала у режисерів, які на той час зовсім не були відомі, і це були їхні перші фільми. І актори, такі як Колюш чи Депардьє, були так само невідомими. Це був наш початок.
— Позаочі кажуть, що ви дуже вимогливі до пропозицій режисерів. У якому фільмі ви б не погодилися знятися за жодних обставин? І чи були впродовж вашої кар’єри пропозиції на доволі провокаційні ролі?
— Звичайно, я багато разів відмовлялася грати в деяких фільмах, але пізніше хтось інший грав у ньому, і я бачила, що публіка добре сприймала цей фільм. Раніше я принципово відмовлялася грати у фільмах, де є смерть чи викрадення дитини. Та нещодавно зіграла в такому фільмі, де «моя» дитина зникає, і зараз я жалкую про це. Не треба було цього робити, щоб не наврочити, щоб, бува, нещастя не прийшло в мій дім.
— У фільмі «Маленькі зони турбулентності», з презентацією якого ви приїхали до України, ви граєте дружину іпохондрика Жана П’єра, який старіє. Він виліковується від своїх фобій завдяки сцені, де дружина зраджує йому з кращим другом. Доволі незвичайна розв’язка як для реального життя, чи не так? Ви так само по–філософськи підходите до зрад?
— Я думаю, що зраджувати — доволі стомлююче і важке заняття, особливо в наш час, коли існують телефони, GPS–навігатори. Колись це було досить популярним явищем, а зараз можна поставити маленький GPS у телефон і знати, де знаходиться людина! (усміхається)
— О, так, 70–ті роки французького кіно відрізнялись особливим віянням свободи. Актори дозволяли собі досить фривольний стиль життя...
— І не тільки актори! Скажімо, в 60–х роках із приходом до влади Шарля де Голля настало зовсім інше життя, інша епоха, яка звільнила нас від зобов’язань, обмежень... Живучи у 60–ті, ми не думали, що в наших дітей у майбутньому рівень життя та здоров’я погіршиться. І деколи виникає таке відчуття, що ми в ті часи жили так легко, а нашим дітям живеться зараз набагато важче.
— Щось вражає вас як глядача із сучасного французького кіно?
— З останніх фільмів, які мені сподобались, можу назвати «Пророка» і «Червону стрічку». Це сучасні фільмі, які мене вразили так само, як можуть вразити книжки. Я отримала такий емоційний шок, що два тижні опісля не могла повернутися в кіно, аби дивитися щось інше.
— Будучи популярною і затребуваною у французькому кіно, ви не намагаєтеся брати участь у різних міжнародних проектах, і тим паче підкорювати Голлівуд, тим самим підкреслюючи свою знаковість як французької національної актриси. Це принципова позиція?
— Насправді я знімаюсь дуже багато у французьких фільмах, але трохи і в італійських. І коли ці фільми подорожують світом, люди дізнаються про мене.
— Роль проститутки у фільмі La Derobade («Виверт») режисера Даніеля Дюваля у 1980 році була визнана кращою і відзначена премією «Сезар». Ви відмовились від неї, та й узагалі завжди ігнорували будь–які номінації. Чому?
— Тому що мені начхати на це! Я насміхаюсь із цих нагород, тому що вважаю, що актор не є спортсменом. І один актор не може бути кращим за всіх протягом цілого року. Це було би дуже сумно. Мені не потрібно, щоб хтось казав, зробила я добру чи погану роботу: я сама відчуваю, чи робота вдалась.
— Мадам Сільветт, ви неперевершено виглядаєте! Який секрет вашої молодості?
— О, дякую! Але я не знаю, справді! Нічого не робити!
Справжнє ім’я актриси — Сільветт Еррі. Народилася вона 22 лютого 1950 року в Парижі в сім’ї поліцейського та продавщиці. Кінокар’єру дівчина розпочала у 1972 році, знімаючись у фільмах італійських та французьких режисерів. За два роки до Еррі прийшла популярність — після ролі у фільмі «Ті, що вальсують» (1974) режисера Бертрана Бліє. Серед найвизначніших фільмів: «Тріумфальний марш» (1976), «Ф як Фербенкс» (1976), «Виверт» (1979), «Вечірня сукня» (1986), «Читець» (1988), «Мілу у травні» (1989), «Жерміналь» (1993).
Десять разів Міу–Міу номінувалася на премію «Сезар», зокрема за роль проститутки у фільмі «Виверт», після якого, за її словами, відчула себе справжньою актрисою.
Міу–Міу має двох доньок: Анжель (36 років), від актора Патріка Деваера, та Еррі (32 роки), яка також розпочала акторську кар’єру. На даний момент має близькі стосунки з письменником Жаном Телє.
У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>
Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».
Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не потребує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>
Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>
Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>
Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>
Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>
