Еней у солдатській шинелі

08.05.2010
Еней у солдатській шинелі

«Блокадні» ілюстрації до «Енеїди».

Ці унікальні твори ленінградського художника Максима Ушакова–Поскочина днями вперше «засвітили» перед найширшим колом відвідувачів працівники полтавського літературно–меморіального музею І. П. Котляревського, присвятивши експозицію 65–й річниці Перемоги над фашизмом. Раніше згадані роботи зберігалися у скромному альбомі–планшеті за склом виставкової вітрини і, звісно, «губилися» серед робіт набагато відоміших ілюстраторів. Однак вони, без сумніву, заслуговують на окрему увагу. І як мистецькі здобутки і, можливо, навіть більше — як живі свідчення висоти людського духу...

Адже, як розповіла власкору «УМ» науковий співробітник музею Валентина Скриль, ідеться про серію ілюстрацій до «Енеїди» Котляревського, замовлену Ушакову–Поскочину в 1939 році тодішнім всесоюзним державним видавництвом «Художественная литература». Книгу зачинателя нової української літератури з малюнками талановитого художника збиралися видати ще до війни, але той задум реалізувати не вдалося. Тож пан Максим продовжував працювати над цією серією і під час блокади фашистами Ленінграда, що, як відомо, тривала з вересня 1941 по січень 1944 року — загалом 872 дні. Від голоду і холоду в заблокованому ворогом місті гинули десятки тисяч людей. Причому такі, як Ушаков–Поскочин, службовці на добу одержували 125 грамів хліба (тільки робітники мали право на вдвічі більшу пайку).

Ті нелюдські муки доповнювалися постійними обстрілами та бомбардуваннями. Та, незважаючи на подібні, м’яко кажучи, несприятливі умови для творчості, художник заглиблювався у безсмертний твір Івана Котляревського, скрупульозно вивчав звичаї, побут, одяг зображених у ньому українців. І працював, працював аж до власної смерті у 1943 році... Художньо довершені графічні роботи ніде не публікувалися й не виставлялися, тож у будь–який момент могли згоріти у полум’ї страшної війни й бути втраченими назавжди. На щастя, батькові малюнки зберіг його син Володимир Максимович Ушаков–Поскочин. Саме він і передав оригінали Полтавському літературно–меморіальному музею І. П. Котляревського у 80–х роках минулого століття.