На низькому старті

Сніг із дощем, що минулого вівторка звалився на голови мешканцям Лазурового узбережжя, не завадить проведенню 63–го Каннського кінофестивалю. Президент Палацу фестивалів Давид Ліснар заявив, що стихія пошкодила незначну частину змонтованого до фестивалю обладнання. Тому приготування продовжуються. Знаменитості підбирають розкішні наряди й тренують осяйні посмішки, працівники готові викотити червону доріжку, а журналістська братія з усього світу пакує валізи. Вже оголошено остаточний список 18 фільмів–претендентів на «Золоту пальмову гілку», фільм–відкриття — це «Робін Гуд» Рідлі Скотта та фільм–закриття — «Дерево» Жулі Бертучеллі із Шарлоттою Генсбур, яка минулого року була визнана в Каннах найкращою актрисою за роль в «Антихристі». Крім конкурсу повнометражних фільмів, на фестивалі проходитиме конкурс «короткометражок», позаконкурсна програма метрів кіно (у ній покажуть «Шантрапу» Отара Іоселіані, що знімали за копродукції України), програма «Особливий погляд», проект молодих талантів «Сінефондасьйон» і «Каннська класика».

Серед тих, хто активно збирається в Канни, — українська делегація. Як уже повідомлялося, перший серед них — Сергій Лозниця, чия картина «Щастя моє» відібрана в основний конкурс. Хотілося б, щоб Україна так само вболівала за українського режисера в Каннах, як і за Альошу на «Євробаченні». Проте інтерес нинішніх державних мужів далі популярного конкурсу, що не надто котирується в мистецьких колах Європи, не поширюється.

«Держава так і не привітала знімальну групу з цим успіхом», — скрушно зауважив Андрій Халпахчі, директор Української кінофундації, на нещодавній прес–конференції, присвяченій участі України в Каннах. І розказав історію, що за «Щастя моє» йшла боротьба між Каннським та Венеційським кінофестивалями. «Венеційський фестиваль надіслав запрошення, і вже українські митці обирали на користь найбільшого фестивалю у світі», — додав він.

Українську стрічку покажуть 19 травня у голов­ному кінозалі Канн. А 22 травня там демонструватимуть картину Микити Міхалкова «Втомлені сонцем–2». Якщо зважати на думку, що найсильніші картини ставлять на останні дні показу, то у Лозниці непогані шанси. Інтерес же організаторів до кіносаги Міхалкова, очевидно, інертний: викликаний спогадами про те, що у 1994 році перша частина «Втомлених» отримала головний приз журі.

Ще одну частину українського десанту в Каннах становитимуть учасники українського павільйону на кіноринку. Третій рік поспіль він працює під егідою Української кінофундації та Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000». «Павільйон відвідують кіновиробники, зацікавлені в копродукції, також фестивальні представники. Так, фестиваль в Амстердамі вже зацікавився документальним фільмом «Три історії Галичини» Ольги Онишко. Це така поточна робота — показати себе. Але ми не продаємо фільми, ми налагоджуємо зв’язки між продавцем та покупцем», — пояснює функції павільйону Андрій Халпахчі. Цього року Україна від імені Української кінофундації представить на кіноринку три фільми, як–то кажуть, на всі смаки: комедію «Чоловік моєї вдови» (реж. Леонід Горовиць), фантасмагорію «Дніпро» (реж. Олександр Шапіро) та документальну картину «Три історії Галичини» (реж. Ольга Онишко). Такий підбір нерівних за естетикою та якістю фільмів пояснюється тим, що вибирати, власне, не було з чого. «Подзвонив на «Довженка» — немає готового фільму, на Одеську кіностудію — невдалий фільм вийшов. Будемо показувати в павільйоні ще проект «Мудаки». Наша програма — дзеркало українського кінопроцесу», — від гірких слів Халпахчі стає направду дискомфортно. Підсолодити пігулку зможе хіба що осяйна посмішка Віри Фарміги чи глибокий погляд Луї Гарреля, які би завітали на традиційну вечірку–відкриття в українському павільйоні. Наразі ж відомо, що на прийнятті будуть голова наглядової ради Міжнародного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко, режисер Отар Іоселіані, актриси Анук Еме, Жюльєтт Бінош, Ольга Куриленко. Всього розіслано 200 запрошень.