Агенти 008

Радянські солдати Перемоги — не лише ті, що воювали на фронтах, а й розвідники, які вели в тилу ворога приховану роботу, забезпечували керівництво достовірною інформацією, аби те могло «зіграти на випередження» у протистоянні з ворогом. У лавах секретних агентів були й спортсмени, ба, виявляється, навіть відомі. Народний депутат України Григорій Омельченко намагається надати широкого розголосу діяльності однієї з таких агентурних груп. Колектив «істориків–любителів», перекопавши власними силами гори матеріалів радянських спецслужб, Червоної армії, підпільних організацій, партизанських загонів, німецького вермахту, мемуари учасників війни, розповідає про «бійців таємного фронту», які вдало боролися з німецькими загарбниками на окупованій радянській території.

За свідченнями депутата Омельченка, який у 1992—1995 роках очолював відділ військової контррозвідки СБУ, у роки війни радянські спецслужби активно використовували спортсменів у військових цілях, і не лише в лавах регулярної армії. Щоправда, після початку війни вийшла постанова уряду про збереження видатних атлетів та необхідність їхньої евакуації в тил. Однак це розпорядження не стосувалося членів спортивного товариства «Динамо», підпорядкованого НКВС. У недавно завершеній документальній трилогії (книжки «Динамо», ні кроку назад», «Будинок на Кузнечній», «Прихований матч») автори розвінчують міф про «матч смерті», після якого в 1942 році начебто були розстріляні всі динамівці, і мовою фактів доводять, що гра у футбол в окупованому Києві була лише прикриттям підпільної і розвідувальної роботи футболістів міліцейського товариства. Тобто восьмеро футболістів «Динамо» — Іван Кузьменко, Олексій Клименко, Микола Коротких, Микола Трусевич, Макар Гончаренко, Михайло Свиридовський, Михайло Путістін, Володимир Балакін, пройшовши спецпідготовку, залишились у столиці України, аби виконувати завдання керівництва НКВС УРСР.

У 1942 році, після повної окупації фашистами Києва, в ньому відновилося спортивне життя. Головною подією того літа у спортивному Києві була серія переможних матчів команди «Старт», створеної на основі динамівських розвідників. Упродовж короткого періоду радянські футболісти здобули 12 перемог: сім разів тріумфували над командами німецьких та угорських вояків, решту — в іграх з українськими колективами, як–то «Рух».

Звісно, агенти в тилу ворога не застраховані від провалу, і динамівську спецгрупу було викрито. Івана Кузьменка, Олексія Клименка, Миколу Коротких і Миколу Трусевича гестапівці розстріляли — не за обіграші окупантів на футбольному полі, а саме за розвіддіяльність, що стала відомою. Макара Гончаренка, Михайла Свиридовського, Михайла Путістіна і Володимира Балакіна нацисти відправили до Сирецького концтабору.

Співавтор історичної розвідки Григорій Омельченко в коментарі «Україні молодій» каже, що в 1965 році героїзм динамівців визнали в Радянському Союзі, нагородивши їх медалями «За бойові заслуги» та «За відвагу». «Водночас я звернувся до Президента України Віктора Януковича з депутатським зверненням, у якому прошу його відзначити бойові заслуги динамівців також державними нагородами незалежної України. Адже завдяки «Динамо» про нашу країну знають в усьому світі, цей клуб є візитною карткою столиці нашої держави», — каже Григорій Омелянович.