(Укрінформ.)
У вересні цього року, як уже повідомляла «УМ», Кіровоград святкуватиме 250-річчя з часу заснування. Однак може статися так, що Кіровограда на той час уже й не буде. Як це? А ось так: нині цілком серйозно розглядається ідея щодо перейменування міста. У 1934 році, перейменовуючи Єлисаветград на Кірово, а пізніше, у 1939 р., на Кіровоград, партійні вожді не особливо переймалися тим, що революціонер Сергій Кіров, уродженець Вятської губернії, ніколи навіть не бував у цьому українському місті. Тепер же обласному центру хочуть повернути «докіровське» ім'я — Єлисаветград.
Місто й справді було засноване у 1754 роцi з подачі російської iмператрицi Єлизавети Петрiвни: йдучи назустрiч бажанню австрiйських сербiв переселитися у межi Росiйської iмперiї, а також бажаючи заселити запорозькі землi людьми, якi були б одночасно вiдданi росiйськiй коронi, уряд імперії дозволив «велике сербське переселення». Ніде правди діти — російська імператриця таки причетна до народження міста, але ж мотиви цієї причетності цілком очевидні — її величність діяла суто в інтересах своєї держави.
Тому цілком зрозуміло, чому імператорську назву не сприйняли на «ура» в патріотично налаштованих колах. Так, Київська організація Національної спілки письменників направила голові Кіровоградської облдержадміністрації Василю Моцному та голові міської ради Миколі Чігіріну листа-звернення. «Ми, українські письменники, висловлюємо глибоке занепокоєння у зв'язку з тим, що всупереч протестам багатьох науковців, освітян, культурно-громадських діячів пошуки «історичних підстав» для перейменування Кіровограда на Єлисаветград тривають, — iдеться в листі. — Особливу тривогу викликають письмові відповіді топонімічної комісії кіровоградської міської ради, підписані начальником відділу культури М.Барабулею, з яких випливає, буцімто назва Єлисаветград не має відношення до російської цариці, а стосується лише... святої Єлизавети, на честь якої свого часу була заснована фортеця».
Тут, напевно, кіровоградські топографи посилаються на жалувану колишньому полковнику австрiйської армiї Iвановi Хорвату грамоту, в якій зазначалося: «Для защиты, на всякий случай, от нападения вражеского...построить ... земляную крепость, которую именовать крепостью Святой Елизаветы». Хай спочиває з миром свята Єлизавета Тюрингенська, що жила ще в епоху хрестових походів і про яку, найімовірніше, йдеться у вірчій грамоті. Але ще не збудовану фортецю назвали саме на честь святої покровительки правлячої тодi в Росiйськiй імперiї доньки Петра I — імператрицi Єлизавети Петрiвни. Тому київські письменники вбачають «у подібних заявах неприховане фарисейство і лукавство, адже які б історичні факти про цю фортецю не були віднайдені, кожному зрозуміло, що дана назва асоціюється й асоціюватиметься у нащадків не з однією зі святих, а з цілковито земною російською імператрицею Єлизаветою, заснування у часах якої цього південного форпосту повністю було продиктоване інтересами здійснення самодержавної імперсько-колоніальної політики в Україні».
Щоправда, письменники (а під листом підписалися, зокрема, Юрій Мушкетик, Іван Драч, Олесь Воля, Анатолій Погрібний, Володимир Яворівський та інші) погоджуються, що ні більшовицький лідер, ні російська імператриця не мають жодних підстав для того, щоб їх пошановувати в назві одного з обласних центрів нашої держави. Однак запропоновані громадськістю нейтральні назви (Степоград, Златопіль, Українськ) у топонімічної комісії схвалення не знайшли. Мовляв, такі назви «розглядатися не будуть у зв'язку з відсутністю вагомих аргументів». «Цим самим громадськість ставлять перед цілком неприйнятним вибором: або Єлисаветград, або Кіровоград — іншого не може бути. Подібний підхід — хіба що з розряду шантажувань», — вважають автори листа.
Розглянути питання про перейменування заплановано ще в цьому місяці. Тому письменники й закликають керівництво області зробити все можливе, аби уникнути «легковажності у підході до цієї дуже відповідальної справи, аби не допустити ганьби, пов'язаної з увічненням у назві міста нашої колоніальної минувшини». До речі, є ідея ще одне українське місто — Дніпропетровськ — також перейменувати — в Катеринослав. Поки що — тільки ідея...
На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>
«У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>
Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>
Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>
Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>
У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>
