Сім років судової тяганини і громадських протестів не стали перешкодою для спритних підприємців. ТзОВ «Компанія «БІ–ОІЛ Нафта» місце для побудови автозаправки підшукала не надто доречне — на кладовищі. Але ж вигідне, бо ніхто інший там будуватися не прагнув. Практика бульдозерного присипання «попелом забуття» кладовищ діяла упродовж усього існування Країни рад. Єврейські ж кладовища навіть зникли з післявоєнних перспективних карт міст. Нацисти «очистили» простір від людей єврейської національності, комуністи «чистили» територію вже від самої пам’яті. Нині ж дорогу, якою виїжджають автомобілі з нової коломийської заправки, проклали через братню могилу розстріляних у роки Голокосту. «Якби єврейська громада Коломиї була жива, вона захистила б своє кладовище», — переконаний відомий діяч українсько–єврейського порозуміння, львів’янин, директор Представництва Американського об’єднання комітетів для євреїв колишнього СРСР Мейлах Шейхет. Утім і українська громадськість готова захищати занедбаний єврейський цвинтар. Хоча голос суспільства заледве доходить до влади. На прикладі недбальства щодо єврейської спадщини стають зрозумілішими причини руйнації і власне українського історико–культурного надбання...