Українська симфонія Чайковського

Сьогодні світ відзначає 170–річчя з дня народження Петра Чайковського, всесвітньо відомого композитора українського походження, що жив за часів Російської імперії. Незважаючи на те, що Петро Ілліч народився в російській глибинці, жив і працював у Санкт–Петербурзі та Москві, його музична діяльність була тісно пов’язана з батьківською землею. Тут влітку жила його родина (у Петра Ілліча не було дітей, тому він віддавав свою любов сестрам, братам і племінникам), тут його надихала давня українська культура.

Сто творів генія на українській землі

Звуки. Для нього їх випромінювали «прекрас­ні ранки», «незбагнен­но красиві заходи сонця», «місячні ночі з солов’ями», дерева, розпукуючись, втаємничували у свій нечутний весняний спів, ніжно дзеленчали білі дзвіночки улюблених конвалій, а сліпці–лірники на гамірних базарах чи монастирських подвір’ях виводили старовинні канти:

...Виїхав багатий за другії ворота.
А вийшла за ним чорная хвороба:
Взяла багатого об землю бити...

«Слухав лірні співи сліпих. Вони називаються лірними через назву акомпануючого інструмента — ліри, яка, проте, з античною лірою нічого спільного не має. Цікаво, що всі сліпці у Малоросії співають один і той самий вічний мотив і з тим самим наїграшем. Я почасти скористався цим мотивом і в першій частині мого фортепіанного концерту...» — писав у своїх щоденникових записах Чайковський.

Прислухайтесь! Урочисті акорди вступу, звуки рояля і... Ось вона, ця тема! Могутньої життєствердної сили, святковості, ліризму сповнений Перший концерт для фортепіано з оркестром, створений під враженнями українського літа 1874 року в Кам’янці, де жила його сестра Ольга. Сучасник композитора, видатний критик Герман Ларош одразу після першого виконання концерту відзначив його новаторську цінність, симфонічне багатство, красу українських мелодій, вплетених у канву твору, поставивши концерт над усім, що доти було створено в цьому жанрі.

Чи думали–гадали герой Полтавської баталії козацький сотник Миргородського полку Федір Чайка і вихованець Києво–Могилянської академії полковий лікар Петро Федорович Чайковський, що правнук–онук їхній звеличить ім’я роду Чайок–Чайковських не на полі бою, а на ниві музики. Рік у рік, від молодості до кресу життя, приїздить Петро Чайковський в Україну, у потребі щораз хвилюючого повернення до предківської землі, на якій народиться майже сто його творів.

...Батьківська земля вперше привітала 24–річного студента Петербурзької консерваторії у Тростянці, куди 1864 року привіз його давній приятель князь Олексій Голіцин. І донині стоїть тут світлий панський будинок. А ще зберігся «Круглий двір» — побудована у середині XVIII ст. мініфортеця з похмурою триповерховою баштою. Сосновий, впритул до парку, ліс, ніжноцвітні луки, урочище Нескучне зі ставками в глибокім яру — все зберігає в собі відлуння українських пісень, які вперше зернятками впали в серце Петра Ілліча тут, на Сумщині.

У Тростянці Чайковський познайомився, а московською зимою 1871 року заприятелював з нащадком засновника міста Суми, козацького полковника Герасима Кондратьєва. Микола Дмитрович Кондратьєв дещо раніше від Чайковського закінчив столичне училище правознавства. «У мене багато приятелів, але таких, з котрими душу відводиш, як, наприклад, з Кондратьєвим, — зов­сім нема», напише згодом композитор. Сердечною приязню та ліричними творами Чайковський віддячував другу та його сім’ї, яка дарувала йому тепло і затишок. Шістнадцять років триватиме ця дружба і гідно закінчиться, коли Чайковський зважиться на відчайдушний, зважаючи на нервове захворювання, крок. Полишивши лікування в Боржомі, він через увесь континент поїде до бельгійського Аахена, де вмирав Кондратьєв, і понад місяць доглядатиме його.

«Черевички» — перша опера Чайковського

Мабуть, тими останніми днями друзі згадували минувшину, гостини Чайковського в селі Низи біля Сум. Улітку до привітної оселі навідувалися численні гості. З’являлись нестримний у вигадках поет Олексій Апухтін, друг Чайковського ще з училища (на вірші його композитор створить багато чудових романсів, серед яких — загальновідомі «День ли царит» та «Ночи безумныя»), схожий на гусара Сергій Донауров — автор модних романсів. Разом із Чайковським іноді приїздили найближчі з братів його — близнюки Модест і Анатолій.

«Коли на нього находила, як він говорив, хвиля натхнення, він ставав відлюдним, похмурим, ні з ким не розмовляв, — розповідала дочка Миколи Кондратьєва Діна. — Зранку, випивши склянку молока, поклавши до кишені папір та олівець і взявши з собою нашого дворового собаку Дога, він ішов на весь день у поле і блукав там до вечора, накидаючи на папір ноти, музичні фрази, уривки арій та ін. Іноді він повертався до обіду, а іноді й пізніше. Скупавшись, швидко попоївши, сідав за рояль і починав награвати те, що написав за день. Але надзвичайно суворий до себе Петро Ілліч майже завжди лишався невдоволений своєю роботою, тоді він розривав на клаптики написані аркуші і гнівно жбурляв їх, назавтра писав інші. Іноді Петро Ілліч повертався втомлений, проте веселий... У ці дні після спільного обіду він звертався до всіх зі словами: «Ну, друзі мої, ходімо до зали, я зіграю вам начерки, а ви мені скажете свою думку про них».

Багато творів написав Чайковський у Низах. Там 1874 року «протягом трьох літніх місяців я написав усього «Коваля Вакулу», — згадував композитор. Цей твір, що у другій редакції отримав назву «Черевички», став, за висловом академіка Бориса Астаф’єва, «першою оперою, справжньою оперою Чайковського у повному розумінні». Колоритності цьому твору надає використання народного мелосу — колядок, веснянок, плачів, історичних, ліричних, весільних, жартівливих пісень, звучання ліри, бандури, сопілки. Над іншою оперою з українського життя — «Мазепою» — Петро Ілліч працював у Кам’янці, у маєтку, управителем якого був брат його власника і чоловік сестри Чайковського Лев Васильович Давидов.

Українська батьківщина «Євгенія Онєгіна»

Цей куточок теперішньої Черкащини, хоч і скромніший за красою від Тростянця, Низів, Браїлова поблизу Вінниці, Копилова під Києвом, Гранкіна на Харківщині, де теж працював композитор, посідає в його біографії особливе місце. «На довгі роки,— пише Модест Чайковський,— сім’я сестри, а з нею і вся Кам’янка стали для нього осяйним пунктом, куди найохочіше він любив ховатися від хвилювань і тягаря свого існування». Для них він вигадував забави, влаштовував домашній театр, написав одноактний дитячий балет «Лебедине озеро», мелодія з якого увійшла потім до однойменного балету.

Була ще одна причина, через яку Петро Ілліч так трепетно любив Кам’янку. Прозорий серпанок історії стояв над цими місцями — декабристи, що збиралися тут на таємні наради «Союзу благоденствія», а ще — Пушкін. І хоча не було вже будинку, в якому жив поет, усе навколо зберігало пам’ять про нього — алеї старих дерев, пушкінський грот, швидкоплинний Тясьмин, скеля над ним, де Пушкін любив сидіти. І коли композитор узявся за «Євгенія Онєгіна», а потім за «Мазепу», праця над операми, ніби осяяна генієм Пушкіна, йшла натхненно.

Важко перелічити всі твори, написані Чайковським у Кам’янці. Серед найбільш значущих згадаймо «Італійське капричіо», увертюру «1812 рік», «Лебедине озеро», «Орлеанську діву» і, зрештою, найулюбленіші його твори — «Серенаду для струнного оркестру» та «Євгенія Онєгіна».

У Кам’янці композитор завершив в ескізах Другу симфонію, яка невдовзі отримала серед шанувальників назву «Української». Особливий відгук викликав фінал симфонії, побудований на широкій розробці жартівливої української пісні «Журавель». Композитори «Могучої кучки», що в ті роки вели запеклу боротьбу за утвердження в музиці її національного характеру, привітали цей новаторський твір («...уся компанія мало не розірвала мене на шматки від захоплення», — згадував Чайковський). Поздоровлення інших діячів російської та української культур були визнанням творчої сміливості Чайковського, який запроваджував нову симфонію, побудовану на використанні народнопісенного матеріалу.

Згодом у співдружності з поетами Іваном Суриковим і Левом Меєм композитор створює два твори на переклади з віршів Тараса Шевченка «На вгороді коло броду» — дует «В огороде возле брода» та «Садок вишневий коло хати» — романс «Вечір».

1890 року, у свій черговий приїзд до Києва, композитор завітав до Миколи Віталійовича Лисенка. Розмова перейшла до музики. Лисенко сів за рояль, щоб показати співбратові по мистецтву свою оперу «Тарас Бульба». Спливали години. Чайковський, заглиблений у музику, згадував, що колись сам Стасов, великий критик, пропонував йому цю тему, яка, нарешті, знайшла гідне втілення у творі українського композитора. Що ж, приємно в особі Миколи Віталійовича від душі поздоровити українських митців з таким надбанням. І обов’язково треба допомогти у постановці «Тараса», може, навіть на петербурзькій сцені, яка добре пам’ятає тріумфальні гастролі української трупи з незрівнянною Марією Заньковецькою, що так вразила його натхненною грою. «Безсмертній від смертного», — напише він на срібному вінку, якого піднесе Марії Костянтинівні 1898 року в Одесі.

Не відчув тоді козацький нащадок, що незабаром сам ступить у безсмертя. Але знала те його незрадлива пророча муза, диктуючи ноти останнього й найвеличнішого з творів Петра Чайковського — Шостої симфонії. І здійсненим заповітом лунають над світом, над землею українською слова композитора: «Я жадав би від усіх сил душі, щоб музика моя поширилась, щоб збільшилась кількість людей, які б любили її, знаходили б у ній розраду і подругу».

Олег БЄЛІНСЬКИЙ