Із 6 травня в українському прокаті стартує один із найочікуваніших фільмів 2010 року: російська картина «Як я провів цього літа» режисера Олексія Попогребського. Такі фільми рідко показують у кінотеатрах, адже в ньому немає екшену і він не претендує на шалені касові збори через участь у проекті розкручених зірок. Проте ця двогодинна драма не потребує дутої розкрутки: лейбл якості на ньому поставив останній Міжнародний кінофестиваль у Берліні, де фільм здобув три «Срібні ведмеді» (за найкраще виконання чоловічих ролей — Григорію Добригіну, Сергію Пускепалісу, та за «видатний внесок у кіномистецтво» — оператору Павлу Костомарову).

У жіночих розмовах часто можна почути скарги, що сильній жінці нереально знайти чоловіка. «Хоч би раз я побачила ситуацію, коли відомій жінці вручають нагороду, після чого журналісти підходять не до неї, а до її чоловіка, чоловіка відомої жінки», — мріяла недавно Оксана Забужко. Саме така ситуація склалася у тандемі Руслана Лижичко — Олександр Ксенофонтов. 15 років він ховався у тіні дружини, ніколи не бив себе в груди, заявляючи, що це він пише Руслані всі пісні та що це він зробив з неї переможницю «Євробачення». У 90–х роках у Львові про Руслану ніхто не знав, тоді як Олександра та його гурт «Клуб шанувальників чаю» слухали масово. Тепер Ксенофонтов вирішив реанімувати свою групу і днями презентував у столиці відновлений проект.